УДК 342.7

Козаченко Н.В., Жданов С.А.

Права людини в світлі верховенства права

Східноуркаїнський національний університет імені В.Даля

This work is about relations between Human Rights and the Rule of Law. The emphasis is made on the analysis of the contradictions between the Rule of Law and social and economic rights, as well as the search for the ways and means of eliminating such contradictions;

Keywords: personality, human rights, rule of law, social and economic rights.

Ця робота про відносини між правами людини і принципом верховенства права. Основна увага зосереджується на аналізі суперечностей між принципом верховенства права і соціально-економічними правами та пошуках шляхів і засобів усунення цих суперечностей;

Ключові слова: особистість, права людини, верховенство права, соціально-економічні права.

Права людини — один із найважливіших соціальних і політико-правових інститутів, який об’єктивно є мірилом досягнень суспільства, показником рівня його цивілізованості. [2] Адже саме за допомогою цього інституту особистість долучається до матеріальних і духовних благ суспільства, до механізмів влади, законних форм волевиявлення і реалізації власних інтересів. Від рівня забезпеченості права залежить ступінь досконалості самої особистості, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Основне призначення верховенства права полягає в гарантуванні свободи особистості, убезпечуванні її від довільного втручання держави та її органів, захист життя, власності, інших індивідуальних прав людей та забезпеченні їхньої юридичної рівності.

Основні природні права людини на зорі їх офіційного визнання і закріплення поширювалися головним чином на три цінності — життя, свободу, власність.

Конституція України закріплює соціально-економічні права разом з іншими основними правами у розділі II «Права, свободи та обов´язки людини і громадянина», тобто на відміну від інших конституцій, які розглядають ці права як програмні для держави, вводить їх в єдину систему прав людини. Всі вони визначаються як «невідчужувані» (ст. 21). З цього логічно випливає, що конституційні (основні) права людини, включаючи соціально-економічні, не встановлюються державою, а лише визнаються і гарантуються нею. Основний Закон України фактично урівнює юридичний статус соціально-економічних прав зі статусом громадянських і політичних прав [1].

Надмірна загальність конституційних положень, які закріплюють зазначені права, невизначеність обсягу обов’язків держави у їх забезпеченні, відсутність належних фінансових можливостей для цього, неможливість судового захисту фактично перетворили соціально-економічні права у звичайну декларацію. Це підриває довіру людей не лише до відповідних положень Конституції України, а й до інституту прав людини та до Основного Закону загалом.

Можна було б запропонувати внести певні зміни до Конституції, відмовившись від деяких практично нездійснених формулювань та привівши решту конституційних положень про соціально-економічні права у відповідність до матеріальних можливостей. Проте перепоною на шляху до реалізації таких пропозицій може стати ст. 157 Основного Закону, згідно з якою «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина».

Література:

1.  Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –. 1996. – № 30. – С. 141

2.  Козюбра М. І. Принципи верховенства права і правової держави: єдність основних вимог // Наукові записки НаУКМА Т. 64: Юридичні науки. – К.: Національний університет “Києво-Могилянська академія”. –  622 с.