Мазур А. П.

Природні резервуари верхньокрейдових відкладів Зовнішньої зони Передкарпатського прогину

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

 Углеводородные залежи Карпатской нефтегазоносной провинции связаны, главным образом, из Предкарпатским прогибом, в составе которого выделяются Внешняя и Внутренняя зоны, расположенных вдоль горного сооружения Карпат на 300 км.

Ключевые слова: Передкарпатський прогиб, Внешняя зона, меловые отложения.

Hydrocarbon deposits of the Carpathian petroleum province related, mainly from the Precarpathian deep, composed of a Outside and Inside zone along the Carpathian mountain structure at 300 km.

Keywords: Precarpathian deep, Outside zone, Cretaceous deposits.

Зовнішня зона прогину сформувалася в баденський і ранньосарматський час на платформній (протерозой-палеозой-мезозойській) основі[1]. Мезозойські відклади, що складають основу Зовнішньої зони, включають трансгресивну базальну лагунно-континентальну (нижня-середня юра), теригенну прибережно-морську (середня юра) і трансгресивно-регресивну карбонатну (верхня юра-крейда) формації, які відображають поступове втягування платформи в трансгресію на початку, максимальне розширення трансгресії в середині і поступовий розвиток регресії наприкінці циклу.

Загальна потужність крейдових відкладів у Зовнішній зоні перевищує  800 м, сягаючи понад 1450 м на південно-західному схилі Волино-Подільської плити. У напрямку на південний схід потужність крейдових відкладів поступово зменшується. Їхня потужність знову збільшується в міру занурення на південний захід під алохтонні утворення нижньоміоценових молас і крейдово-палеогенового флішу; поступова і часто стрибкувата в сусідніх блоках. Наприклад, потужність крейдових відкладів збільшується від 82 м у св. Сторожинець-52, до 270 м у св. Сегівська-1 і 423 м у св. Сергії-1[1]. В стратиграфічному розрізі верхня крейда представлена сеноманським, туронським, коньякським, сантонським, шампанським та маастрихтським, ярусами. Відклади сеноманського ярусу представлені переважно дрібнозернистими і середньозернистими пісковиками. Товщина їх складає  4 -50 м. Утворення туронського ярусу представлені органогенними вапняками. Тільки невелику територію на північному-заході зони майже весь розріз заміщають дрібнозернисті пісковики і алевроліти. У підошві ярусу є пласт аргілітів, товщиною близько 3-4 м, який може бути реперним. Загальна товщина відкладів туронського ярусу змінюється від 40 м до 250 м. Відклади коньякського ярусу також розвинуті практично по всій території зони і представлені глинистими вапняками та мергелями; на північному-заході локально зустрічаються дрібнозернисті пісковики і алевроліти, товщиною 30-150 м. Відклади сантонського ярусу розвинуті по всій території зони і представлені мергелями. На північному-заході локально мергелі переходять в дрібнозернисті пісковики і алевроліти. Товщина їх коливається від 50 до 400 м. Утворення кампанського ярусу розвинуті практично по всій території зони і представлені переважно мергелями. На північному-заході і в центральній частині зони мергелі заміщаються дрібнозернистими пісковиками і алевролітами. Товщина їх коливається в межах від 50 до 300 м. Відклади маастрихського ярусу розвинуті лише в крайніх північно-західних і південно-східних частинах Більче-Волицької зони. Представлені вони глинистими вапняками і мергелями, а на півночі дрібнозернистими пісковиками і алевролітами. Товщина їх сягає 120 м [2].

Верхньокрейдовий резервуар

У верхньокрейдових відкладах виділяється лиш один резервуар. Розріз відкладів верхньої крейди в північно-західних та центральних частинах зони починається пісковиками кампану, які опускаються по стратиграфічному розрізі вниз аж до турону, заміщуючи його значну частину. Пісковики розрізу займають незначну територію. У цих відкладах відкриті такі газові родовища як: Угерське, Більче-Волиця та ін. На решту території мергелево-вапнякова товща має значну товщину, близько 1000м. Вся товща мергелів і вапняків верхньої крейди являється наче покришка, пісковики ж в місцях свого розвитку утворюють разом з перекриваючими їх гельветськими відкладами підбаденський резервуар [2]. Аналізуючи екрануючі властивості верхньокрейдової покришки, в свердловині 1–Сегівська в інтервалі 2240–2245 м. в нижній частині розрізу турону вапняк має абсолютну проникність 2,1•10^-9 мкм², що відповідає коефіцієнту екранування 4,76•10⁸ мкм²; тиску прориву становить 30 МПа, а кампанський вапняк в свердловині 2–Сегівська в інтервалі 2108–2112 м має абсолютну проникність 8,7•10^-11 мкм², коефіцієнт екранування 1,15•10¹⁰ мкм². У свердловині на Лопушнянській площі (в інтервалі 4090–4093м.) туронські вапняки мають абсолютну проникність 1,2 •10^-10 мкм², коефіцієнт екранування 8,33•10^-9 мкм². Всі ці параметри свідчать про те, що верхньокрейдовий екран характеризується високими ізолюючими властивостями. Колекторами верхньокрейдового резервуару являються сеноманські пісковики. Сеноманський ярус, представлений в основному пісковиками, які місцями переходять в мергелі. В нього умовно включені і альбські пісковики. Кожна пісчана порода разом з покришкою представляє собою самостійний резервуар.

Література:

1 В.В. Колодій та ін..–НАН України та ін.. Карпатська нафтогазоносна провінція, Львів–Киів, 2004. –390 с.

2 Изотова Т.С. и др. Литофацыальный анализ по данным ГИС и керна мезозойських отложений северо-западной части Бильче-Волицкой зоны Предкарпатького прогиба, Львов, 1988, фонды УкрНИГРИ.