УДК 82

Кукуруза Н.В.

ОСОБЛИВОСТІ БУТТЯ ПОВІСТІ «ЗЕМЛЯ» ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ В ІНСЦЕНІЗАЦІЯХ В. ВАСИЛЬКА ТА Д. ЧИБОРАКА

Інститут мистецтв

Івано-Франківського національного університету ім. В.Стефаника

В статье рассматриваются особенности бытия известного литературного произведения О. Кобылянской в его прочитаниях В. Васильком и Д. Чибораком, специфика его «материализации» на сцене. Показано, что разные толкования драматургической основы обуславливают концептуальные решения инсценизаций.

Ключевые слова: инсценизация, литературная основа, интерпретация, социальная драма, притча.

In article on the basis of the comparative analysis stage versions of V. Vasilko and D. Chiborak the story "Earth" of O. Kobyljanskaja is proved, that different treatments of a dramaturgic basis cause conceptual decisions stage versions.

Key words: stage versions, the literary text, interpretation, a social drama, a parable.

Вимір буття літературного твору в якості тексту паралелізується з іншим виміром, іншою формою його життя – в якості інсценізації. Виявляється очевидною наявність певного розриву між змістом літературного твору і його інсценізацією. Цей розрив зростає з плином часу, оскільки інсценізація вбирає нові явища дійсності. Саме здатність інсценізації відповідати викликам часу обумовлює її діалог з текстом автора. Цей діалог відбувається вже поза волею автора певного літературного твору, отже, стає можливою інсценізація одразу в декількох світах і контекстах смислу, не передбачених автором. Разом з тим автор інсценізації переймає дух літературного твору, по справжньому переживає ті почуття, якими був сповнений автор літературної першооснови. Інсценізацію можна назвати реакцією, оскільки між літературним твором і його перекладом мовою сцени завжди пролягає певний, більш або менш тривалий проміжок часу, який накладає свій відбиток на художні вирішення, акценти тощо. У цьому контексті інсценізації В. Василька та Д. Чиборака за повістю «Земля» О. Кобилянської є різними вимірами буття літературної першооснови.

За оцінками багатьох дослідників, у  «Землі» О. Кобилянська досягла художнього апогею. Нагадаємо, що повість створена у 1902 р. За словами               Т. Гундорової, твір «став тим смисловим центром, навколо якого утворювалося актуальне смислове поле української літератури. У найзагальнішому сенсі, мова йде про формування такого українського міфу, який би конституював цілісність нації, культури, індивідуума в новій, модерній епосі ХХ віку» [3, с.58].

Актуальність дослідження полягає передовсім у потребі осмислення інсценізацій в контексті інтерпретації тексту, зважаючи на виклики часу, з одного боку, а з іншого –  вона продиктована відсутністю наукових досліджень, які стосувалися б проблеми трансформації мотивів, образів, символів повісті «Земля» О.Кобилянської в інсценізаціях.

Ступінь наукової розробки проблеми. Прозова спадщина О.Кобилянської стала об’єктом дослідження таких науковців, як І. Ахатова, І. Каменська, Л. Горболіс, С. Кирилюк, О. Бабишкін, Т. Гундорова, С. Павличко та інші. Т. Сулятицький досліджував постановку В.Василька «Земля» у Чернівецькому обласному українському музично-драматичному театрі ім.             О. Ю. Кобилянської. Вагомий внесок у розв’язання проблем інсценізації зробили І. Мамчур, М. Рєзнікович, К. Рудницький, С. Хороб, Д. Чайковський, О. Чепалов та інші. Однак порівняльний аналіз інсценізацій за повістю                   О. Кобилянської «Земля» здійснюється вперше.

Об’єктом дослідження стала прозова спадщина О. Кобилянської, інсценізації В. Василька та Д. Чиборака, літературознавчі дослідження, критичні нариси, спогади, а також усе те, що становить інтерес для дослідника.

Мета дослідження полягає у виявленні й інтерпретації відмінностей інсценізацій від прозового твору на різних «зрізах» – починаючи від ідейного задуму і закінчуючи реалізацією його в системі образів, характерів.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань: 1) через потрактування землі розкрити нові грані реінтерпретації класичного твору;  2) з’ясувати мотиви, образи і символи у літературній першооснові та інсценізаціях; 3) виявити своєрідність і новаторство в інсценізаціях В. Василька та Д. Чиборака.

Основний виклад матеріалу. Текст повісті «Земля» О.Кобилянської – місткий та багатоплощинний. Провідна ідея «Землі» підкреслена в епіграфі: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша» [4, c.26]. Простір повісті розгалужується на дві частини: соціальну й символічну. В інсценізаціях, створених Василем Васильком (1947р.) та Дмитром Чибораком (1997р.), втілюється різне прочитання літературної першооснови, що і визначає, відповідно, жанри обох інсценізацій: соціальної драми і притчі.

Йдучи від прозової першооснови, В. Василько трактує повість «Зем­ля» як твір великого соці­ального звучання і високої драматичної напруги; в інсценізації він змальовує трагічність і правду життя буковинського села за часів австро-угорського панування та бачить причину трагедії (молодший син Сава убив старшого Михайла, щоб самому успадкувати родючий шматок поля) у жорстоких законах при­ватної власності на землю та експлуата­ції людини людиною. Родинну трагедію В. Василько пере­робляє на велике соціальне полотно, в якому «розкривалася доля всього селян­ства краю – знедоленого, затурканого, по­збавленого будь-яких прав …» [див. 5, c.36-41].

Особливістю не лише творчої манери В. Василька, але й митців тодішнього заідеологізованого періоду у цілому було створення композицій масових сцен. Режисер-постановник свідомо не акцентує уваги на внутрішній психології героїв, оскільки головним для драматургічно-сценічного прочитання було прагнення показати побут, народні традиції, фольклор Буковини. У масових сценах весілля, похорону, проводів до війська, відпочинку від праці на полі, в яких В. Василько відтворює обрядові дійства та виконання народних пісень, він вводить понад 30 дійових осіб [див., наприклад, 2, с.48]. Як писав сам В. Василько у 1958 р., «на сцені була відтворена велика прав­да – від характерів людей, їхньої психо­логії до костюмів і краєвидів» [див. 5, с.36-41].

Отож, жанр соціальної драми, в якому постала інсценізація В. Василька, диктував прямолінійне трактування образів головних героїв, вихолостив з них філософічність, психологізм, а також знаковість тих чи інших композиційних елементів. Поведінку кожного з героїв твору визначають конфлікти тільки соціального харак­теру. Центральну подію повісті, а далі й інсценізації автор розуміє як випадок. Вбивство Михайла – це тільки об’єктивний соціальний наслідок, трагічний збіг обставин. Учинок Сави не може розглядатися як глибока трагедія особистості. Вбивство сталося через об’єктивну соціальну причину, яку, мовляв, слід усунути, і таких трагедій більше не буде. Великий злочин проти людей – це приватновласницькі відносини. Акцентуючи на цьому, автор інсценізації відкинув символічний пласт пові­сті О. Кобилянської.

Саме цей пласт – символічний – став через півстоліття підґрунтям для  інсценізації Д. Чиборака. Жанр своєї інсценізації при написанні автор визначив як трагедію, а режисерськи – як притчу, хоча у тексті присутні морально-релігійні і філософські узагальнення, роздуми, висновки. Відповідно, конфлікт інсценізації визначається тривимірно: 1) трагедійний, 2) моральний, 3) релігійний.

Притчевість несуть у собі нові дійові особи-символи: Сивий Чоловік і Білоголова Жінка. Як виражальні засоби притчі вони не несуть емоцій, а фіксують життя «як таке». Вони – літописці життя родини Івоніки. Автор інсценізації також використовує їх у діалогах замість інших персонажів повісті для констатації трагічних та драматичних подій. Саме з вуст Сивого Чоловіка і звучить епіграф до повісті «Земля» після вбивства Михайла [7, c.31].

Якщо в інсценізації В. Василька центральною дійовою особою є Івоніка, то в інсценізації Д. Чиборака такою особою виступає Сава. Як слушно стверджує літературознавець О. Бабишкін, образ Сави – «матеріал для нескінченних роздумувань про підсвідомі інстинкти людини» [1, c.113].

Як розповідає Д.Чиборак, «однакий був харч, однака любов батьківська, але сини мали різні вдачі. Так, Михайло трудолюбивий. А може Сава – філософ?..». Мотив убивства незбагненний. Земля для Сави – «підмотив», земля – тільки привід. Мотив братовбивства автор інсценізації вбачає у місіонерстві: доки є земля, завжди будуть Каїни й Авелі. Така природа людини. Люди  складні, різні, не уніфіковані, як подавала це система соціалістичної дійсності.

Савин гріх не лише в тому, що вбив брата, а й в тому, що забрав від землі молоді працьовиті руки, не визнав землю як священну субстанцію. Можна про злочин не говорити, але, як писав І. Франко, «землі, вітру, сонця, дощу не можна обдурити» [6, c.184]. Невипадково О. Кобилянська вводить репліку невідомого діда, який здогадується про злочин Сави: «Оцього буде вона (земля – Авт.) пекти в ноги, що йому ніде місця не буде». В інсценізації Д. Чиборака Сивий Чоловік говорить: «…та кара не мине його. Вона пристане до нього та супокій відбере» [7, с.34]. Ці слова співзвучні з виголошеним Каїну пророцтвом Господа: «А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі» (Буття 4:11-12).

Як розуміємо, на відміну від інсценізації В. Василька, Д. Чиборак до своєї інсценізації включає незавершену О. Кобилянською другу частину повісті «Земля». Від злочину братовбивства минає дев’ять років. Прозовий текст О.Кобилянської автор інсценізації вкладає в уста Івоніки: «Тепер уже настав дев’ятий  рік, а в дев’ятім році, кажуть чомусь люди, дві речі сповнюються. Або виходить людський гріх наверх, який би він собі там і не був, або як не виходить, наступає кара Божа» [7, с.43-44].

У О. Кобилянської герой Сава не карається. В інсценізації жанр притчі вимагає релігійного та/або морального повчання в алегоричній формі: на гріху нічого не побудуєш! У інсценізації (вже поза сюжетом) Д.Чиборак звертається до Требника (режисерський прийом) – у ремарках виписує обряд Хрещення, в якому Церквою закладається фундамент нового життя. Під час звучання обряду Хрещення на сцені два хлопчики – це логічно випливало зі змісту: Всевишній знову дає шанс очиститися від гріха новому поколінню.

Таким чином можна стверджувати, що зіставлення інсценізацій «Землі» Ольги Кобилянської, здійснених В. Васильком та Д. Чибораком, з огляду на часову приналежність до різних етапів розвитку літературного процесу виявляє відмінності прочитання і трактування літературної першооснови, що і визначає жанр обох інсценізацій: соціальна драма і притча. Інсценізація Д. Чиборака виявляє «вільність» її автора у поводженні з текстом О. Кобилянської: він вилучає з нього окремі епізоди й ситуації, вводить нових дійових осіб замість другорядних у повісті і навіть «дописує» незавершену другу частину. «Вільність» В. Василька виявилася у відкиданні символічного пласту повісті і створенні інсценізації критичного та соціалістичного реалізму. В інсценізації      Д. Чиборака головні герої конструюються з орієнтацією на найдавніші архетипи: Каїна і Авеля. Ця тема ніколи не може бути вичерпана – в неї дуже багато пластів (пластів часу, пластів змісту).

Література:

1.  Бабишкін О. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. — Львів: Кн.-журн. вид-во, 1963. – 192 с.

2.  Василько В. С. Інсценізації. – К.: Мистецтво, 1987. – 156 с.

3.  Гундорова Т. Кобилянська – Довженко: навколо «Землі», або Різниця аналогій // Слово і час. – 1997. – №11-12. – С.57-62.

4.  Кобилянська О. Ю. Повісті; Оповідання; Новели / Вст. ст., упоряд. і приміт. Ф. П. Погребенника; Ред.тому І. О. Дзеверін. – К.: Наук. думка, 1988. – 672 с.

5.  Сулятицький Т. В. Чернівецький обласний український музично-драматичний театр ім. О. Ю. Кобилянської. – К.: Мистецтво, 1987. – 123 с.

6.  Франко І. Влада землі в сучасному романі // Франко І. Зібр. тв. У 50 т. – К.: Наукова думка, 1980. – Т.28. – С. 176–195.

7.  Чиборак  Д. Земля. Трагедія в 17 картинах. Інсценізація. – Коломия, 1997. – 63 с.