УДК 330.14:330.31

Брежнєва-Єрмоленко О.В., Давидова І.А.

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

В УКРАЇНІ

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

У статті здійснено аналіз процесу формування інтелектуального капіталу в сучасній Україні. Розкрито роль науки у відтворенні інтелектуального капіталу. Виявлено причини, що обмежують виробництво національного інтелектуального продукту.

Ключові слова: інтелектуальний капітал; наука; інтелектуальний продукт; суперечності; інтелектуальна еліта

Рrocess of forming is carried out intellectual capital in modern Ukraine the analysis in the article. A science role is exposed in the recreation of intellectual capital. Found out reasons which limit the production of national intellectual product.

Keywords: intellectual capital; science; intellectual product; contradictions; intellectual elite

Вступ

Багатство будь-якого суспільства більшою мірою визначають не накопичені матеріальні блага, а рівень життя і ступінь розвитку людини. Саме людина в кінцевому підсумку є єдиним виробником і споживачем створюваних благ. Розуміння даного факту знаходить віддзеркалення в сучасних поглядах представників гуманітарних наук, які сконцентровані на дослідженні людини і її ролі в суспільному відтворенні, а також розвитку її творчих здібностей. Інтелектуалізація багатьох сфер діяльності сприяла створенню теорії інтелектуального капіталу, а разом з нею з’явилися нові простори для наукової діяльності. Підвищення інтересу до даної проблематики пов'язане з тим, що в сучасній економіці основний капітал багатьох підприємств та організацій складається із інтелектуальних ресурсів. Саме тому особливого значення набувають питання вивчення процесів ефективного формування національного інтелектуального капіталу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вагомий внесок в розробку теорії інтелектуального капіталу зробили      Д. Белл, Г. Беккер, Е. Брукінг, Дж. Гелбрейт, Л. Едвінссон, Л. Прусак, П. Саліван, Т. Стюарт, О. Тоффлер, Т. Форт’юн та ін. Українська наукова спільнота значно пізніше звернула увагу на проблеми теорії інтелектуального капіталу, ніж західні науковці, але цей розрив зараз скорочується завдяки значному внеску таких вчених як: А. Гальчинський, А. Геєць, Г. Задорожний, О. Кендюхов, А. Колот, Е. Лібанова, В. Семиноженко, А. Чухно, Л.Федулова, О. Шкурупій та ін. Серед російських науковців слід відзначити роботи  С. Дятлова, В. Іноземцева, М. Критського. В їх роботах формуються нові напрями досліджень, розробляються актуальні проблемні питання і національно специфічні теоретичні платформи щодо застосування інтелектуального капіталу як стратегічного фактору розвитку національної економіки. Залишаються дискусійними у вітчизняній науці і питання щодо процесу формування інтелектуального капіталу в Україні.

Основні результати дослідження

Сучасні тенденції якісних зрушень у структурі виробництва та суспільства говорять про те, що інтелектуальний капітал став домінуючим фактором економічного розвитку країн світу. Основоположну роль у процесі глибокого перерозподілу економічних суб'єктів за видами діяльності, галузями господарства, зміни технологічного способу виробництва, глибокої структурної перебудови, появи принципово нових ринків продуктів і послуг в умовах становлення нової економіки відіграє наука. Роль науки у відтворенні інтелектуального капіталу полягає в тому, що на основі використання принципово нових наукових принципів, ідей, відкриттів відбувається зміна науково-технічної парадигми розвитку і перехід до нового технологічного укладу. Теоретично доведено, що існує пряма залежність між витратами на науку і якістю зростання економіки.

Важливо відмітити, що нинішня ситуація в Україні щодо витрат на науково-дослідницькі та дослідницько-конструкторські розробки є вкрай незадовільною. Офіційні дані свідчать, що частка загального обсягу фінансування в Україні наукових та науково-технічних робіт у ВВП наближається до 1 %, тоді як у Швеції цей показник складає 3 %, Японії – 2,97 %, Швейцарії – 2,86 %, США – 2,62 %, Німеччині – 2,53 % [1, с.65].

Витрати на НДДКР у високорозвинутих країнах передбачають не менше 3,5% ВВП, а оптимальний рівень витрат, який забезпечує самодостатній розвиток науки, становить 2% ВВП. Проте, на нашу думку, така однозначність у визначенні оптимуму не підходить для країн, що розвиваються, і ось з яких підстав. На обсяг фінансування науки впливає величина ВВП. Якщо країна має високі показники обсягів ВВП - загальні та з розрахунку на душу населення, то, наприклад, і 2% ВВП, спрямовані на фінансування науки, дадуть можливість дійсно забезпечити її подальший розвиток, причому достатніми темпами.

За даними Світового банку, 85% сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни - члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай, Бразилія, нові технологічно розвинуті країни Східної Азії і лише 4% - решта країн світу, в тому числі Україна [2, с. 44].

Таблиця 1

Структура фінансування наукових та науково-технічних робіт в Україні*, %

*Джерело: розраховано автором згідно [3, с.323]

Дані табл. 1 свідчать, що поступово в структурі фінансування наукових та науково-технічних робіт в Україні зростає частка державного фінансування, що безперечно є позитивним моментом, але в той же час суттєвою залишається частка фінансування з іноземних джерел (в середньому близько 30%). Це з одного боку свідчить про зацікавленість вітчизняними дослідженнями та їх відповідну якість, а з іншого – несе в собі небезпеку.

Аналіз статистичних даних свідчить, що за роки незалежності України чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт скоротилася з 313079 осіб у 1990 р. до 89534 осіб у 2010 р., тобто майже в 3,5 рази. Відбулося істотне скорочення чисельності науковців найвищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук) у науковій сфері, хоча загальна чисельність їх в економіці України протягом досліджуваного періоду майже щорічно збільшується: наука залишилася цариною основної діяльності менш як для 50% від загальної чисельності фахівців такого рівня. Оскільки майже 90% аспірантів та докторантів навчаються коштом державного бюджету, можна зробити висновок, що витрати держави на їх підготовку не трансформуються в наукові результати.

Сьогоднішні умови, в яких відбувається формування інтелектуального капіталу є досить складними. Трансформаційна криза в Україні зумовила руйнацію науково-технологічної та підірвала духовно-моральну складову національного інтелектуального капіталу. За ро­ки незалежності по всій території України пошири­лися процеси депопуляції населення, зменшення народжуваності й зростання смертності, у тому числі й серед населення працездатного віку; величезних втрат продовжує завдавати інтелектуальному капіталу та науково-технічному потенціалу України міграція висококва­ліфікованих кадрів; витрати на освіту в Україні неухильно зростають, водночас за величиною фінансових втрат на душу населення вона поступається більшості країн світу, займаючи, зокрема, в Європі одне з останніх місць, до того ж інтелектуальний потенціал України практично не трансформуються у виробництво; низький рівень фінансування сфери охорони здоров'я та сфери культури [4].

Потреба у якісному розвитку своїх навиків – розвитку виняткових навиків, які є особливо цінними в сучасній економіці, примушує людину вчитися і працювати вузько спеціалізовано, що скорочує можливості в легкій і швидкій зміні місця роботи і своєї професії [5]. Для більшої частини людей, які не володіють винятковими навиками, існує вельми неоднозначна перспектива в майбутній кар’єрі: їм доводиться працювати в менш сприятливих умовах, за необхідністю вони можуть бути звільнені в першу чергу.

В центрі сучасної економіки людина замінюється інтелектуальним фактором і зберігає свою підлеглість капіталу, інтелектуальний фактор виявляється більш пристосованим до сучасних умов. Виходячи з цього, в процесі формування національного інтелектуального капіталу виникають певні суперечності: стрімке застарівання професійних навиків і необхідность постійного навчання або зміни професії, скорочення оплати праці і поява техноеліт, скорочення рівня захищеності працівників і підвищення конкуренції між ними, зникнення меж між робочим і неробочим часом. Інтелектуальні продукти стають основою соціальної поляризації, загострення проблеми бідності виглядає закономірним наслідком становлення нового суспільства і відображає розшарування суспільства на «інтелектуальну еліту» і нижчий клас, який не має можливості брати участь в сучасному наукоємкому виробництві.

Висновок

Якщо у найбільш розвинутих країнах наука перетворилася у безпосередню продуктивну силу, то в Україні значна частина наявного виробничого потенціалу не використовується або не готова до сприйняття науково-технічних інновацій. Існування такого розриву відображає проблему невідповідності та недостатньої кількості економічних і соціальних стимулів для розвитку науки, що не лише руйнує наявний інтелектуальний потенціал, але й серйозно послаблює її економічний потенціал. В Україні спостерігається криза науки, адже невисока оплата праці наукових працівників, нестача коштів на придбання сучасного обладнання, несприйнятливість до впровадження результатів наукових розробок та інші явища стають причинами значних втрат висококваліфікованого кадрового потенціалу.

В умовах легкодосяжних природних ресурсів в Україні виробництво інтелектуальних продуктів є менш вигідним (в порівнянні з виробництвом звичайних), ніж отримання їх на міжнародному ринку. У цих умовах, складається припущення, що в найближчому майбутньому Україна як і раніше спеціалізуватиметься на виробництві товарів, що вимагають більшого використання факторів, якими країна відносно краще наділена, - природних ресурсів.

Вивчення причин, що обмежують можливості ефективного формування інтелектуального капіталу в Україні, і пошук способів розв’язання цієї проблеми, визначає подальші наукові дослідження.

Література

1.  Хаустов В. К. Система охорони інтелектуальної власності як елемент національної інноваційної політики / В. К. Хаустов  // Економічна теорія. –  2009. – № 1. – С. 50-66.
2.  Гончаров Ю. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України / Ю. Гончаров, А. Касич // Економіка України. – 2007. – № 3. – С. 42-51.
3.  Наука, інновації та інформатика // Статистичний щорічник України за  2009 р. – К., 2010. – 566 с.
4.  Коваленко О. М. Інтелектуальний капітал: формування та розвиток в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук. : спец. 08.00.01 / О. М. Коваленко – К., 2008. – 19 с.
5.  Доклад ООН о человеческом развитии за 1999 год [Электронный ресурс] // Human Development Report. 1999. – Электронные данные. – New York, Oxford: Oxford University Press, 1999. – Режим доступа: http://hdr.undp.org/reports/global/1999/en/