Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

УДК 141.7: 782: 130.3

Гончаренко П.В.

ПРОЯВИ ЯДРА РІЗНИХ КУЛЬТУР В МУЗИЦІ

Запорізький національний університет

 

В данном докладе рассматривается проблематика проявления ядра различных культур в музыке, которая помогает человеку понять другие ценности. Мы полагаем, что музыка еще более приближает людей одной культуры к пониманию других.

Ключевые слова: духовное ядро общества, музыка, культура, сознание, общество.

This report examines the problem as manifestation of the kernel of different cultures in music which helps the person to understand other value. We consider that music else more draws near the people to one сultures to understanding others.

Key words: spiritual kernel of society, music, culture, consciousness, society.

За нашим переконанням, культуру не можна звести до її найпростіших функцій: політичної, економічної, юридичної тощо. Вони не вичерпують її змісту. За М. Мамардашвілі, ядро культури, як такої, полягає в тому, щоб можна було щось зробити на рівні культури й у самій культурі, тобто – не розуміючи. «Робити щось без розуміння і є культура» [1, 207]. Існує приховане ядро, яке визначає місце усіх видимих функцій та інституцій культури. Саме ця єдина основа розподіляє ролі усередині суспільства між його окремими членами щодо інших суспільств.

В різних суспільствах існує різна модель розподілу таких ролей. Співвідношення між політичними інституціями, природою й індивідами рідко збігається навіть у двох культурах. Коефіцієнт розподілу між різними функціями усередині одного суспільства визначається прихованим ядром, і саме там треба шукати неповторність кожної культури. Глибше рівня самосвідомості суспільства є непрозорий стрижень, котрий не визначається за допомогою емпіричних законів і нормативів. Його неможливо охарактеризувати в параметрах прозорих моделей, тому що він утворився до появи всіляких засобів вираження в ідеях і символах. Тільки через аналіз і розуміння властивостей цього стрижня можна знайти основне духовно-культурне ядро соціуму. Самоаналіз суспільства в поняттях, котрі диктує його основне ядро, – це єдиний шлях до самопізнання, до критичної ідентифікації власних особливостей.

Духовно-культурне ядро суспільства можна визначити опосередковано. Так, при вивченні кожного морального ідеалу, розмаїтості його версій велике значення має виявлення в ньому соціокультурного ядра, що дає імпульс ідеалу. «Таким ядром може бути, зокрема, локальне древнє співтовариство: патріархальна родина, рід тощо, ідеальний образ якого може бути екстрапольований на все суспільство, у тому чи іншому ступені ототожнений з ідеалом машинної цивілізації і стати основою ідеалу громади – суспільства» [2, 127]. Тоді ядром новоєвропейського типу особистості можна вважати трудову етику і раціоналізм, ядром буддійських суспільств – філософську теорію реальності й ідеал Нірвани, «архетипічним ядром етоса російського народу – містику смерті і Воскресіння» [3, 41].

Визначити ядро суспільства можна не лише тим, що сказано (тобто дискурсом), але й тим, як людина живе (практикою), і, нарешті, на нашу думку, за допомогою співвідношення різних функціональних рівнів суспільства. Не можна стверджувати, що у всіх країнах визначальним є економічний рівень. Так є в європейських країнах. Але, як продемонстрував аналіз багатьох примітивних спільнот, проведений К. Леві-Стросом [4], принцип цей аж ніяк не є універсальним. У деяких досліджених культурах значення економічних й історичних дискурсів є мінімалізованим. В українському суспільстві економічний фактор превалює, однак з цього випливає, що перевагу економіки можна пояснити лише в поняттях економічної науки. Більш плідним, на нашу думку, буде пояснення такого економічного фактору в контексті загальної переоцінки первинних і вторинних факторів. Зануритись у приховане духовно-культурне ядро можна за допомогою аналізу ієрархічної структури та оцінки різних складових суспільства (зокрема, політики, природи, мистецтва, релігії тощо), у даному випадку – через феномен музики як відображення ядра різних культур.

К. Леві-Строс не претендує на аналіз суспільства в цілому. Він зосередив свою увагу на декількох примітивних і стійких співтовариствах, не приймаючи до уваги історичні закономірності. Це дуже важливо пам’ятати, щоб не робити поспішних висновків з його дослідження. Леві-Строс навмисно вирішив аналізувати суспільства поза історією; ми ж вважаємо, що кожне європейське суспільство має свої специфічні історичні особливості, які перебувають у прямій залежності від домінуючого впливу – давньоєврейського, еллінського, німецького чи кельтського. Розвиток суспільства – це синхронний і водночас діахронний процес, тобто розподіл силових функцій у конкретному суспільстві має історичний вимір. Суспільство виступає одночасно як комплекс наявних інститутів, і як процес історичних змін, що дає можливість герменевтичного підходу, котрий поєднує в собі перше і друге.

Музика, що лежать в основі наших суспільств як складова їх духовно-культурного ядра, має таку подвійну структуру: з одного боку, вона є певною системою одночасних символів, доступних через структурний аналіз, з іншого боку – у неї є історія, тому що вона існує у процесі інтерпретації й переінтерпретації. Як самі спільноти, так і їхні духовно-культурні ядра є одночасно і структурним й історичним явищем. Зокрема, карнавальне ядро середньовічної культури не є суто художньою театрально-видовищною формою і взагалі не входить в область мистецтва, вважає М. Бахтін. Воно знаходиться на межі мистецтва і самого життя. «За суттю, це – саме життя, але оформлене особливим ігровим чином» [5, 113]. Той саме автор підкреслює, що ядро всієї системи народно-святкових образів – це «живе відчуття народом свого колективного історичного безсмертя» [5, 115].

Соціальна філософія музики, породжена усвідомленням мелосу, у якийсь момент стає відображенням певних ситуацій у сучасній культурі. Йдеться про філософію «межових ситуацій». Існують межові ситуації, такі, як війна, страждання, смерть, почуття провини тощо, при яких суспільство чи індивід переживає найсильнішу екзистенціальну кризу. В цьому сенсі, ядро людського буття, межами і змістом якого є етичне, – це його заокругленість у самому собі. Таким чином, «усе буття людства округлюється, утворюючи ядро в самому собі, і етичне є одночасно і межами його, і змістом» [6]. У  моменти криз все суспільство піддається випробовуванню, оскільки під загрозою знищення ззовні чи зсередини змушене звернутися до свого глибинного коріння, до тієї міфологічної мови, що формує і живить його. Ми бачимо ядро суспільної свідомості в міфі, за допомогою якого історично формуються і відокремлюються релігія, наука, моральність, мистецтво, право. Однак і на стадії диференціації культурних форм це ядро свідомості продовжує існувати через образи міфу й успадковану від нього структуру мови.

Ми частково погоджуємось з тим, що «музика є таємною метафізичною вправою душі, безпосередній образ несвідомої волі, музика далека пізнанню видимого світу, оскільки незалежна від нього» [7, 373]. В кожній живій істоті є чуттєво-вольове ядро, що з таємничої глибини висилає свої рішення і діє з непогрішною доцільністю. «Кожне таке ядро, тобто кожна індивідуальна воля – unіcum у світі, усе рівно, чи візьмемо ми людину або жабу; і, згідно з цим, немає нічого більш своєрідного, ніж світовідношення кожної живої істоти» [8]. Тобто, усе що живе, живе індивідуально, тобто за особливим в кожній істоті й абсолютно цільним планом. Але людині, крім цієї стихійної волі, притаманне таке ядро як самосвідомість, і тому стати людиною значить усвідомити своєрідність своєї особистості і розумно визначити своє відношення до світу. Ядро вольового акту особистості – в усвідомленні ціннісного змісту й особистої значимості сформульованої мети, її відповідності або не відповідності особистісним ціннісним критеріям.

Ядро особистості – глибинний рівень її структури, який цілком є надбанням самої особистості. Його конституювання і ствердження – справа самої людини, справа її особистих зусиль, її розуму, її волі і почуттів. «Ядро особистості, «Я» людини вибудоване нею, вистраждане нею і належить їй, а індивідуальність виявляється феноменом культури, необхідною характеристикою особистості як культурного буття» [1, 208]. Особистісне ядро людини, складається з такого роду переживань і станів, які відкривають нам зв'язок кінцевого світу з завершеним і закінченим планом буття [9, 93]. Так, музика існує, перш за все, для того, щоб повідомляти цілому ранг буття.

Несподівану суспільну кризу не можна розв’язати суто політичними чи технічними засобами; необхідне усвідомлення самим суспільством своїх кінцевих цілей і походження. У науці людський феномен є набагато менш значущим, ніж у культурі, тому ідейне, продуктивне ядро науки «живе філософським способом, тобто також чергується вибухами і змінами формалізації і деформалізації і тим самим проявом цього механізму на рівні типології вчених» [1, 214]. У такому розумінні, ядро науки не є сумою знань, а є система сприйняття світу, стосовно якої сума знань є просте розширення нашого емпіричного бачення. Тому нам прийнятна думка О. Шпенглера, який вважав музику вищою формою людського пізнання [10, 28].

Звідки ми? Куди йдемо? Відповідаючи на ці запитання через усвідомлене сприйняття музичного смислу, суспільство може зрозуміти причини свого перебування на землі, свої особливості і свої можливості. Невипадково існує думка, що «музичний світогляд є музичним поглядом на абсолютно усе, що є» [11, 40].

 

Література:

1.  Мамардашвили M.K., Пятигорский А.М. Сознание и символ // Эстетические исследования: методы и критерии / Ответственный редактор К.М. Долгов. Рецензенты: доктора филос. наук: О.П. Целикова, А.С. Мигунов, канд. филос. наук С.Г. Лупан. – М., 1996. – 348 c.

2.  Ахиезер А.С. Социокультурный словарь // Критика исторического опыта. – М.: Мысль, 1991. – Т. 3. – 486 с.

3.  Любимова Т.Б. Этос исторического деяния // Этос религиозного опыта / Раздел І. Религиозно-нравственные основания жизнеустройства. – М.: А.С.Т., 2003. – С. 78-103.

4.  Леви-Строс К. Структурная антропология / [пер. с фр. Вяч. Вс. Иванова]. – М.: Академический проект, 2008. – 555 с.

5.  Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. – М.: Художественная литература, 1988. – 372 с.

6.  Кьеркегор С. Дневник обольстителя / [пер.с датского П. Ганзен]. – М.: ЗАО «Издательство ЭКСМО-Пресс», 1999. – 350 с.

7.  Шопенгауэр А. О четверояком корне // Мир как воля и представление. – Т.1.: Критика кантовской философии. – М.: Б.Х.В., 1993. – C. 358-393.

8.  Гершензон М. Творческое самосознание [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vehi.net/vehi/gershenson.html 

9.  Мамардашвили М.К. Эстетика мышления. Беседы 1-12. – М.: Московская школа политических исследований, 2000. – С. 5-205.

  • 10. Шпенглер О. Суждения о музыке из книги «Закат Европы» // Музыкальная жизнь. – М.: Советский композитор, 1989. – № 24. – С. 24-29.

     

     

     

  • 11. Сараджев К.К. Мое музыкальное мировоззрение // А.И. Цветаева, К.К. Сараджев // Мастер волшебного звона. – М.: Музыка, 1998. – С. 36-102.