Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Бушуєва І.В., Пономаренко М.С.

Роль міжнародно-правових актів у діяльності підрозділів ветеринарної медицини, фармації І ветеринарної міліції

Запорізький державний медичний університет

 

Ця робота про правову основу міжнародних правовідносин у галузі ветеринарної медицини, як конституційній нормі, згідно з якою чинні міжнародні договори, належним чином ратифіковані урядом України, є частиною національного законодавства України. Отже, розгляд міжнародного співробітництва у галузі ветеринарної медицини базується на принципах примату права в зовнішній політиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, а також сумлінного виконання всіх своїх міжнародних зобов’язань.

This work is legal basis for international relations in the field of veterinary medicine is a constitutional provision according to which international treaties duly ratified by the government of Ukraine, are part of the national legislation of Ukraine. Thus, consideration of international cooperation in the field of veterinary medicine is based on the principles of primacy of law in foreign policy, recognizing the priority of generally recognized norms of international law over domestic law and good faith implementation of all its international obligations.

Ключові слова: ветеринарна фармація, ветеринарна медицина, ветеринарна міліція, нормативно-правові акти, правовідносини.

Key words: veterinary pharmacy, veterinary medicine, veterinary police regulations, legal.

Відповідно до Основного Закону України зовнішньополітичні орієнтири нашої держави в галузі ветеринарної медицини спрямовані на забезпечення її основних завдань шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародної співпраці за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права [1].

Враховуючи вищезазначене, дослідження змісту міжнародних договорів у галузі ветеринарної медицини ґрунтується на вимозі неможливості застосування національного закону, яким зазначені правовідносини врегулювані інакше, аніж міжнародним договором. Водночас, останній застосовується, якщо він не суперечить Конституції України [2,4].

Значна кількість укладених Україною міжнародних договорів про співпрацю з іншими країнами в галузі ветеринарної медицини є свідченням здійснення нашою державою активної зовнішньої політики щодо розвитку двох - та багатосторонніх міждержавних відносин у цій сфері, зумовленої її національними інтересами та прагненням підтримати ветеринарно-санітарне та епізоотичне благополуччя, забезпечити міжнародну безпеку та вирішити важливі проблеми людства.

Розвиток відносин нашої країни пропонуємо здійснити за такими групами держав:

По-перше, це прикордонні держави (РФ, Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова), як найближче зовнішнє середовище, від взаємодії з яким безпосередньо залежить взаємна охорона територій від занесення збудників інфекційних хвороб тварин, здійснення ветеринарного контролю та нагляду за переміщенням (експортом, імпортом, транзитом) через державні кордони об’єктів ветеринарного контролю та нагляду тощо, а також безперешкодне і широке спілкування із зовнішнім світом [4].

Так, з метою взаємного забезпечення територій від епізоотій у 1993 році урядом України було підписано багатосторонню “Угоду про співробітництво в галузі ветеринарії” з рядом країн СНД, у тому числі РФ, Білоруссю та Молдовою. Відповідно до положень цієї Угоди країни-учасниці „вживають необхідних заходів щодо запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб тварин з однієї території на іншу при перевезенні всіх видів підконтрольних ветеринарному нагляду вантажів усіма видами транспорту” [5].

Правовий аналіз положень зазначеної Угоди свідчить про таке.

По-перше, враховуючи висновки, зроблені в третьому підрозділі першого розділу дисертаційної роботи, насамперед звертає на себе увагу нелогічність нормативного визначення „підконтрольних ... нагляду” вантажів. По-друге, положення цієї Угоди застосовуються щодо неповного переліку товарів, які де-факто, а також відповідно до національного ветеринарного законодавства можуть бути носіями збудників заразних хвороб тварин. По-третє, положення Угоди не відповідають національному законодавству щодо супроводження „тваринницьких вантажів” ветеринарними документами [3].

Серед позитивних тенденцій у співробітництві в галузі ветеринарії між Україною та вищезазначеними державами потрібно виділити окремі положення Угоди, спрямовані на міжнародні стандарти, а саме: надання всієї необхідної інформації про епізоотичну ситуацію в державі на запит однієї з країн-учасниць; обов’язок негайного інформування телеграфом про ситуацію щодо інфекційних хвороб тварин, масових захворювань невідомої етіології та раніше не зареєстрованих хвороб. В останньому разі припиняється вивіз з країни „тваринницьких вантажів”, що має принципове значення для попередження розповсюдження та поширення інфекційних хвороб тварин. Необхідно також зазначити, що в той час Україна не була членом МЕБ, проте названою Угодою взяла на себе окремі зобов’язання кращої світової практики. Одночасно положення Угоди щодо відновлення встановленого порядку вивозу таких вантажів „лише після попередньої консультації та взаємної домовленості між центральними ветеринарними органами всіх зацікавлених Сторін” не відповідають затвердженим „Ветеринарним вимогам щодо імпорту в Україну об’єктів ветеринарного контролю та нагляду” [6], де чітко визначено, що заражена певною хворобою територія країни або зона може вважатись благополучною після спливу з момента появи останнього випадку захворювання строку, що перевищує період заразності, та проведення відповідних ветеринарно-санітарних заходів із недопущення повторної появи чи розповсюдження такої хвороби. Зазначене є надзвичайно важливим моментом для нашої країни в контексті постійного розвитку наукових знань про зв’язок між збудниками та хворобами тварин, а також – даних епізоотологічного розслідування щодо значного ускладнення епізоотичної ситуації в країнах Європи .

 

Література

  1. Конституція України: Закон Верховної Ради України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996р. – № 30.
  2. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 560 с.
  3. Про затвердження Ветеринарних вимог щодо імпорту в Україну об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду: Наказ Державного департаменту ветеринарної медицини від 14 червня 2004 р. № 71, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 2004 року за № 768/9367 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 27.
  4. Про затвердження Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов’язковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду: Наказ Державного департаменту ветеринарної медицини від 19 квітня 2005 р. № 32, зареєстрований в Міністерстві юстиції України   15 червня 2005 року за № 659/10939 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 24.
  5.  Про Основні напрями зовнішньої політики України: Постанова Верховної Ради України від 02.07.1993 р. № 3360-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 37.
  6. Угода про співробітництво в галузі ветеринарії: Багатостороння угода від 12.03.1993 р. // Офіційний вісник України. – 2004 р. – № 15.