УДК 3.085: 303.725.2
Пампуха С.І., Степанов О.І.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МЕНЕДЖМЕНТІ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН
Дніпропетровська державна фінансова академія
В теоретико-методологическом аспекте раскрывается сущность ответственности в менеджменте как социального феномена с соответствующими видами ее проявления. Обоснованное взаимовлияние отдельных видов социальной ответственности на основе функционального назначения, которое проявляется как эффект синергии и предоставляет абсолютный характер их проявления.
Ключевые слова: экологическая ответственность, экономическая ответственность, менеджмент, пороговые ограничения, синергия, социальная ответственность.
В теоретико-методологічному аспекті розкривається сутність відповідальності в менеджменті як соціального феномену з відповідними видами її прояву. Обґрунтований взаємовплив окремих видів соціальної відповідальності на основі функціонального призначення, що проявляється як ефект синергії та надає абсолютний характер їх прояву.
Ключові слова: екологічна відповідальність, економічна відповідальність, менеджмент, порогові обмеження, синергія, соціальна відповідальність.
In teoretiko-methodological aspect the essence of responsibility in management as social phenomenon with corresponding kinds of its display reveals. Well-founded interference of separate kinds of social responsibility on the basis of a functional purpose which is shown as effect of a synergy and gives absolute character of their display.
Key words: ecological responsibility, economic responsibility, management, threshold restrictions, a synergy, social responsibility.
В умовах подальшого розвитку суспільного виробництва на основі інтенсивних технологій підвищуються вимоги до управлінської діяльності як його складової. Останнє безпосередньо пов’язане із відповідальністю, яка у менеджменті є однією з базових складових механізму його дії. Серед науковців з проблем менеджменту мають місце різні підходи до трактування відповідальності як категорії соціальної змістовності. З приводу цього Д. Бодді і Р. Пейтон (посилаючись на джерело: Votaw, 1973) наводять слідуючи її трактування: «Розуміння соціальної відповідальності несе в собі певний смисл, але більшість із нас трактують його сугубо індивідуально. Хтось сприймає її як концепцію юридичної відповідальності; для інших вона означає соціально відповідальну поведінку в етичному смислі; для третіх – це казуальна «відповідальність за»; багато хто трактують її як соціальну свідомість, багато хто – як синонім законності, і мало хто розглядає її як заснований на суспільній довірі обов’язок, вимогу високих стандартів поведінки бізнесу в цілому» [1, с. 497].
Таке розмаїття в трактуваннях соціальної відповідальності знаходить своє пояснення в тому, що люба організація як господарюючий суб’єкт має своє внутрішнє соціальне середовище діяльності, але разом з цим діє в межах зовнішнього соціального середовища. І в кожному із них існують відповідні моральні підвалини як система принципів і норм поведінки, слідування яким є проявом соціальної відповідальності. У відповідності з цим обґрунтованим є підхід В. С. Сухарського, який відповідальність перед суспільством розглядає як етичну категорію та «обов’язок моральної діяльності особистості з точки зору її можливих дій» [3, с. 284]. А це є свідченням того, що будь-яка діяльність іманентно несе в собі моральну змістовність відповідальності за її наслідки. Тому на категорійному рівні відповідальність проявляється як соціальний феномен. Тобто виступає у своїй всезагальній природній сутності як соціальна відповідальність з відповідними конкретними видами свого прояву.
Відповідальність у менеджменті - явище багатоаспектне, оскільки вона проявляється у різних видах соціально-економічної діяльності. Окремі її види, як соціального феномена, відображені у піраміді корпоративної відповідальності Е. Керролл [1, с. 508]. Вона включає в себе економічну, юридичну, етичну та філантропічну відповідальність. Але є достатні підстави для того, щоб розглядати її як незавершену, оскільки в ній відсутня екологічна складова відповідальності суб’єктів господарювання перед суспільством. Органічне злиття природокористування і виробництва, необхідність узгодження розширеного відтворення із законами розвитку природи зумовлюють необхідність виокремлення, як одного з основних видів відповідальності, екологічної відповідальності.
Сучасний стан взаємовідносин між людиною і природою характеризується не тільки посиленням її негативного впливу на природу як основу праці, а й різким збільшенням негативного впливу зміненої людиною природи на подальший суспільний розвиток. Тому підтримання екологічної рівноваги все в більшій мірі приймає характер господарської діяльності як природоохоронної на основі використання відповідних ресурсів, затрати яких матеріалізуються не в матеріальних благах, а в елементах довкілля в якісному аспекті. І якщо господарюючий суб’єкт не узгоджує свою діяльність із вимогами, зокрема, закону біологічних порогових обмежень, то це призводить до негативних наслідків навіть катастрофічного характеру. Не випадково ще В.І. Ленін звертав особливу увагу на те, що «людські проекти, які не рахуються з великими законами природи, приносять тільки біди…» [2, с. 400]. І це при тому, що на той час негативні наслідки для природи від впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу ще не проявлялися масштабно. Проте, потенційні значні їх загрози уже були очевидні.
Вагомість екологічної складової у контексті соціальної відповідальності знаходить своє підтвердження в практиці господарської діяльності. Як на приклад, можна послатися на специфіку та наслідки господарської діяльності радгоспу-комбінату ім. 60-річчя Радянської України в Дніпропетровській області. В середині 80-х років ХХ століття це було одне з найбільших сучасних на той період підприємств з високим техніко-технологічним рівнем виробництва тваринницької продукції. Його виробничі потужності по відгодівлі свиней складали 108 тис. голів на рік, а великої рогатої худоби – 10 тис. голів. При цьому виробництво на комбінаті характеризувалося не тільки своєю масштабністю, а й низьким рівнем собівартості продукції. Так, зокрема, в 1985 р. собівартість одного центнера приросту живої ваги свиней складала тут 116, 1 крб., що майже на 52 % менше порівняно з цим показником у середньому по колгоспах області.
Наведений приклад свідчить про те, що в рамках місії підприємства радгосп-комбінат як господарюючий суб’єкт проявляв себе економічно відповідальним перед суспільством на високому рівні. Але це не носило абсолютний характер, оскільки виробничий ефект був одностороннім –економічним, не доповнювався екологічним і з цієї причини втрачав свою соціальну вагомість.
Сьогодні змістовність ефективності виробництва в соціальному аспекті виходить далеко за межі її трактувань в минулому. Однією з її конститутивних ознак загальновизнаною сьогодні є екологічна складова. З урахуванням останньої концепція ефективності є дуалістичною на основі органічного поєднання екологічної складової з економічною. В цій органічній єдності вони виступають як цілісний феномен: еколого-економічна ефективність.
Реально це проявляється в досягненні високих економічних результатів, як основи економічної відповідальності, при одночасному збереженні або відтворенні спожитих або ж зруйнованих тих чи інших елементів довкілля. По суті економічна відповідальність стає реальністю і приймає абсолютний характер лише при відповідному рівні екологічної відповідальності
В радгоспі-комбінаті ім. 60-річчя Радянської України застосовувався гідрозмив екскрементів тварин. В 1986 р. об’єм промислових і побутових стічних вод складав тут майже 2,3 млн. метрів кубічних. Але через фізичне зношення очисних споруд та недостатній рівень їх потужностей в ставок-накопичувач спускали не доочищені стоки, а в подальшому, після його перенаповнення – в ставок-накопичувач чистої води. При загрозі перенаповнення останнього не доочищені і непридатні для подальшого використання стоки спускалися періодично в річку Кам’янка. Лише з 10 по 20 жовтня в 1986 році в неї було спущено 870 тис. метрів кубічних неочищених стічних вод, в яких вміст лише азоту амонійного перевищував норму в 46,2 рази. При цьому забруднення поверхневих вод і площинне забруднення навколо інфраструктурних об’єктів призводило до забруднення біогенними забруднювачами підземних вод, придатних для використання. І це при тому, що Україна по об’єму водних ресурсів на душу населення займала на той період дванадцяте місце серед союзних республік.
Все вищезазначене є свідченням того, що як суб’єкта господарювання радгосп-комбінат не можна було вважати соціально-відповідальним не тільки в екологічному, а й економічному аспекті. Вода є одним із найважливіших елементів природного середовища. І якщо в результаті господарської діяльності він руйнується, то значні затрати по його відновленню лягають на плечі суспільства. Економія організації на екологічних витратах породжує значно більші суспільні витрати по відтворенню відповідного якісного стану елементів довкілля.
Зазначені взаємовпливи окремих видів соціальної відповідальності свідчать про необхідність системного підходу до її сутності та механізму дії. На основі цього формується органічна цілісність всіх видів соціальної відповідальності. І проявляється вона як одновекторність соціальної націленості та функціонального призначення її окремих видів.
Література:
1. Бодди О., Пэйтон Р. Основы менеджмента: пер. с англ./ Под ред. Ю. Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 1999. – 816 с.
2. Ленин В. И. Конспект «Переписки К. Маркса и Ф. Энгельса 1844-1883 гг.». – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1968. – 551 с.
3. Сухарський В. С. Менеджмент (загальний з основами спеціального) – Тернопіль: Астон, 2004. – 528 с.