Майданюк І.З.
НОВОЧАСНЕ ТРАКТУВАННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ: СВОБОДА ЧИ ЗАКОН?
Національний університет біоресурсів і природокористуання України, Київ
Вступ. В історії кожного народу є час, коли гостро постає питання пошуку шляхів побудови правової держави та громадянського суспільства, проблема адекватного співвідношення права і моралі, особистості і влади, держави і свободи, справедливості і авторитарності. Такий час зараз і в Україні: всі сфери українського суспільства роблять спроби завершити переоцінку цінностей, вирішити те коло проблем, що дасть можливість переосмислити світоглядні засади побудови держави і задовольнити потреби відродження нації. Саме тому зросла увага до тих орієнтирів для суспільного розвитку, котрі могли б відіграти роль ідеальних, таких, спираючись на котрі, були б виписані досконалі закони і створені досконалі умови для гармонійного вільного розвитку кожного члена суспільства, тобто до цінностей теорій природного права, інтерес до яких на кожному зламі історичних епох поглиблювався, а звернення до них давало поштовх до реформування правових систем.
Такими цінностями завжди були свобода і справедливість, а зацікавленість їх трактуванням зазвичай проглядалася в умовах зміни влади, зміни політичних і правових інститутів, зміни свідомості громадян. У такий час гостро ставляться питання про довіру владі, про її здатність базуватися не на почутті страху і насильства, а на здатності забезпечити подолання свавілля та беззаконня відносно своїх громадян. Це і робить актуальним звернення до історії концепцій природного права та до філософського трактування названих вище дефініцій.
Основна частина. Сьогодні прийнято вважати, що наукова концепція природного права зародилася і знайшла свій розвиток у надрах “германського способу виробництва”, де, як вважав Гегель, людина визнавалась особою і водночас образом Божим, була самоціллю і самоцінністю, маючи призначення для вічності. Географічно – це північні райони Західної Європи разом з Великою Британією, де у 1215 р. була проголошена Велика хартія вольностей, юридично-конституційний акт, що мав принципове значення для становлення громадянського суспільства. Одна із статей проголошувала: “Жодну людину не буде заарештовано, або ув’язнено, або позбавлено майна, або оголошено поза законом, або вигнано, або в який інший спосіб обездолено… інакше, як за законним вироком рівних їй і за законами країни ”[1, с.70].