Анан’єва О.С.
КВАНТИТАТИВНІ ТА КОРЕЛЯЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ КВАНТИФІКАТОРІВ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ XVIII – XІХ СТОЛІТЬ
Буковинський державний фінансово-економічний університет
Мова – найважливіше знаряддя мислення, засіб категоризації когнітивних пошуків[19; 21; 22; 23; 24; 25; 26; 27; 28]. Це стосується й категорії кількості, де число та міра є метакатегоріями (метамовою) та виконують функції обчислення та вимірювання. Ще Бодуен де Куртене відмічав, що виявлення та вербалізація кількісних відношень у всіх галузях мовного мислення мають велике значення [6]. Процес позначення дійсності відбувається за допомогою мови, в якій результати пізнання знаходять свою категоризацію.
Категорія кількості виражає зовнішні, формальні взаємовідношення предметів, їх частин, а також їх величину, число, ступінь прояву тієї чи іншої властивості [1; 2; 3; 4; 5; 7; 10; 11]. Функціонально-семантичне поле кількості як категорія знаходить відображення на морфемному, граматичному, лексичному, фразеологічному та інших рівнях і підрівнях.
Кількість є одним з найбільш загальних властивостей буття, що відображається у розумових категоріях. Логічна категорія кількості – це результат осмислення кількісної визначеності буття, що, з однієї сторони, постає як дискретна кількість, а з іншої, – недискретна та безперервна. Перша з них визначається за допомогою лічби, а друга – за допомогою вимірювання. Відповідно до цього у логічній категорії кількості виділяються два основні аспекти – число та величина [1; 2; 8; 12; 13; 14; 15; 18].
Вивчення процесу квантифікації в мові почався з робіт Барвіса та Купера (1981), Хіггіботема та Мей (1981), Кінана та Ставі (1986). Квантифікація широко досліджувалася філософами, логіками та лінгвістами: Дж. Ченнел (1990), К. Бах (2000), Л. Метьюсон (2001), М. Куп Гланзберг (2004), Н. Арутюнова (2005), В. Левицький (2004), Б. Тошович (2005), Л. Грижак (2008).
Актуальність дослідження. Квантифікація є універсальною ланкою концептуальних картин світу, які спостерігаються в різних мовах. Вона входить в основу єдиної логіко-мисленнєвої бази, що відображається в мовній системі різних народів: «... в усіх мовах виражені віжношення між суб'єктом і предикатом, категорії поссесивності, оцінки, означеності/ неозначеності, множинності »[17].