Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
Антропоцентричний підхід до вивчення лингвістичних явищ передбачає їх дослідження з точки зору суб’єктно-особистісної орієнтації крізь призму особистісного сприйняття. У сучасній лінгвістичній парагдигмі активно використовується поняття мовленнєвої особистості, під якою розуміється багатокомпонентний набір мовних здібностей до створення мовленнєвих творів. Концепція мовної особистості представляє собою синтез психологічного та мовознавчого знання. Теорія мовної особистості слугує, здебільшого, побудуванню узагальненого образу носія мови як об’єкта словісного впливу.
Мовна особистість − найменування комплексного засобу опису мовної здібності індивіду, що поєднує системне представлення мови з функціональним аналізом текстів. Детальний аналіз мовної особистості в контексті російської мови дає Ю.Н. Караулов, який також приводить упорядкований лист мовленнєвих навичок і умінь (готовностей) для передачі представлення про операційне наповнення поняття мовна особистість. За його думкою, структура мовної особистості складається з трьох рівнів − вербально-семантичного (граматичного), тезаурусного (когнітивного) та мотиваційно-прагматичного [10].
Зрозуміло, що мовленнєвий портрет персонажної особистості в художньому творі виконує певні функції. Перш за все, він вказує на приналежність персонажа до тієї чи іншої групи, слугує засобом, за допомогою якого можна показати, ким саме є персонаж твору. Позитивні герої в художньому творі часто стають рупором ідей автора твору, а їхня життєва позиція − віддзеркаленням авторської концепції добра та зла. Звідси, персонажне мовлення позитивного головного героя повинне, по-перше, позитивно сприйматися читачем, тобто комунікативно відповідає загальнолюдським моральним стандартам, а по-друге, служить провідником авторських уявлень про позитивність як таку. Етико-естетичний ідеал письменника охоплює людське життя в цілому, дає перспективу розвитку особи, взаємин особи і суспільства. Образи-носії позитивних концептів в літературі володіють яскравою, могутньою індивідуальністю, завжди неповторні, своєрідні, завжди різко відрізняються. Ці характеристики, в з'єднанні з відвагою, рішучістю і заповзятливістю, створюють чарівливість повноцінної, яскравої людини, через образ якої автор висловлює читачу свій світогляд.). «Найбільш узагальнені іллокутивні цілі (тобто цілі мовленнєвого акту) відображаються в граматичній структурі речення», − стверджується в Лінгвістичному енциклопедичному словнику під редакцією В. Ярцевої [28:413]. Відповідно, якщо розглядати художній твір як одне з втілень мовленнєвого впливу автора на читача, то значущість синтаксичної організації тексту не викликає сумніву. На необхідність синтаксичного аналізу тексту вказує і німецький письменник ХХ ст. Г. Белль (лауреат Нобелівської премії за 1972): «Оцінюйте слова, вивчайте синтаксис, досліджуйте ритміку!»[3:134].