Радомська В. Р., Тирпич І. А.
ЕТНОМОТИВИ У САКРАЛЬНОМУ ДИЗАЙНІ
Національний університет «Львівська політехніка» м. Львів
Київська Національна Академія Образотворчого мистетцва та архітектури
м. Київ
В статті порушено проблему поняття сакрального дизайну, яке побутує у світовому просторі. На основі творчих розробок двох митців різних часових та стилістичних періодів відстежуються дизайнерські пошуки організації простору в сакральній архітектурі, зокрема інтер’єр церков.
Ключові слова: інтер’єр; сакральна архітектура; етнографічні мотиви; культура; мистецтво; дизайн архітектурного середовища; етностиль.
The article raises the issue if the concept of the sacramental design existing in world space. It is possible to see the design search for the organization of the space in sacramental architecture, particularly the interiors of churches, on the basis of the creative designs of two artists from different time and style periods.
Key words: interior; sacramental architecture; ethnographic motifs; culture; art; design of the architectural environment; ethnic style.
На протязі останніх 30-40 років фізики-антропологи намагаються упорядкувати та подати параметричні дані для широкого спектру напрямків дизайну – від промислового, ужитково-декоративного, архітектурно-інтер’єрного проектування, до інженерної антропометрії в космічному будуванні. Співвідношення основних антропометричних даних з конкретними дизайнерськими завданнями – основа проектної психології, призначення, ергономічних характеристик в архітектурі та дизайні інтер’єру. Ділянка такого плану дослідження надзвичайно обширна.
Однак бракує наукових досліджень про співвідношення та взаємодію між людським фактором, призначенням та окремими складовими інтер’єру сакрального призначення. Існуючий фактаж опертий на дані в торгових мережах, переважна більшість яких, побудована на особистих «розробках» і не відповідає певним параметричним «стандартам» та ужитковості, у даному випадку – літургійності[2].В організації інтер’єрного середовища майбутній проектант-дизайнер зустрічається з рядом труднощів, оскільки, в переважній більшості, архітектура споруди не завжди враховує певні нюанси проведення літургії. Сучасна ситуація мистецького життя відкрила цілий ряд можливостей в освоєнні та вивченні деяких пластів мистецької спадщини, які були викреслені із загального контексту національного мистецтва, зокрема – церковне маларство кінця ХІХ – початку ХХ століття[4]. В ряд маловідомих митців цього періоду несправедливо потрапив Модест Сосенко(1975-1920 рр.), який на протязі усього життя плідно працював для піднесення на належний рівень української культури і зробив вагомий внесок у продовження та розвиток церковного монументального мистецтва[1]. Проблема збереження культурного спадку в цій галузі і створення нових високохудожніх цінностей, з особливою гостротою повстало у 30-х роках нашого століття і не залишалась поза увагою передової інтелігенції і тогочасної преси: «Такого занепаду у церковному стінописі, як зараз, ще здається не було. До розмалювання церков беруться всякі люди, які з мистецтвом нічого не мають спільного. А наші селяни, що на мистецтві не визнаються, лакомляться на ціну і беруть кого попало щоби як найдешевше…треба в цій справі щось зарадити, та не допускати до дальшого зогидження наших церков…»[1].
У 90-х роках, з легалізацією греко-католицької церкви, на Галичині розпочинається нове відродження «Церкви з руїни». Проектанти, дизайнери розпочинають новий пошук, опираючись однак на базові зразки, що знаходяться у музейних збірках. Певним поштовхом в розвитку сакрального дизайну послужило відкриття кафедри сакрального та монументального мистецтва у Львівській академії мистецтв. Ряд львівських митців, серед яких проф. Л. Медвідь, А. Виничок, А. Тирпич, піднімають на високий рівень формування нового сакрального дизайну, який базований на цікавому синтезі візантійської та етно-традиціях. Стилістичні та виражальні засоби народного мистецтва, церковного мистецтва візантійського та неопоствізантійського, розглядаються як один із інструментів сучасних дизайнерів. Цікавим прикладом пошуку у сакральному дизайні є зреалізовані та проектні пропозиції львівського митця Андрія Тирпича. Своєрідність його виробів побудована на поєднанні певних процесів – проектування, прив’язки до архітектурного середовища, ручного виконання. Трансформація, інтерпретація та адаптація, інспірація давніх зразків орнаментики з усіх регіонів України, проходить авторську метаморфозу, чим створюється новий дизайнерський твір, який водночас повністю відповідає параметрично-прикладному призначенню. Елементи конструкції, їх з’єднання створюють декоративну та інформаційну функцію – характерний принцип будівництва в українському дерев’яному зодчестві, гуцульські скрині, тощо. Елементи плоско-різьби, барельєфів, тиблів є декорами в масиві деревини, пропорції, силуети яких становлять водночас технічну функцію.
Революція цифрових технологій, зокрема скриптинг та масс-кустолізація, в якійсь мірі утримують входження орнаменту в дизайн архітектури та обладнання інтер’єру, що підносить на більш креативний рівень рукотворний продукт дизайнера із своєрідно-випрацьованою стилістикою.
Література:
1. Радомська В. Модест Сосенко – автор розпису храму Арх. Михаїла у Підберізцях ⁄⁄ Збереження та порятунок сакральних пам'яток Галичини. – Львів: Срібне слово. – 2006. - №1. с. 50-54;
2. Скиннер Стефан Священная геометрия. Расшифровывая код. – Гонконг.: «Кладезь-Букс», 2007. – С.40-50;
3. Якушева М.С. Трансформация природного мотива в орнаментальную декоративную форму. – Москва.: «В.Шевчук», 2009. – С.25-30;
4. Lidia L. Dewiel Jugendstil. – Kőln.: Dumont literatur und Kunst Verlag, 2002. – S.12-13;
5. Jőrg H. Gleiter “Zur Genealogie des neuen Ornaments im digitalen Zeitalter” //ARCH+, Zeitschrift für Architektur und Städtebau, Berlin,October 2008, №189, s. 78-83;