УДК: 346.5

Курчин О.Г.

ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ РОЗМІЩЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ РЕКЛАМИ

Інститут економіко-правових досліджень НАН України

В статті розглянуті особливості подання зовнішньої реклами як комерційної інформації, а рекламної діяльності як виду господарської діяльності. Запропоновано диференціювати суб’єктний склад відносин з розміщення зовнішньої реклами на відповідні групи залежно від рівня, на якому вони виникають.

Ключові слова: зовнішня реклама, суб’єкти, об’єкти, державна реєстрація,підприємницька діяльність, правовий статус, відносини, рекламодавець.

Keywords: еxternal advertizing, subjects, objects, the state registration, enterprise activity, legal status, relations, the advertiser

Актуальність теми. Останнім часом можна зустріти дослідження, в яких надається правова характеристика суб’єктам рекламної діяльності. Втім з певних невідомих причин правовий статус суб’єктів розміщення зовнішньої реклами і досі залишається поза увагою науковців та практиків. Не в останню чергу саме цим обумовлюється актуальність проведення даного наукового дослідження.

Зокрема, аналіз наукових видань свідчить про неоднозначний підхід до визначення кола суб’єктів рекламних відносин, в цілому, та відносин з розміщення зовнішньої реклами, зокрема.

Метою даної статті є спроба тлумачення правових норм про рекламу, які окреслюють склад учасників відносин у досліджуваній сфері, у широкому та вузькому сенсах..

Так, на думку Л. Мамчур, рекламодавцями можуть виступати:

громадяни України та іноземці:

без спеціальної процедури державної реєстрації – у тому випадку, якщо результатом реклами буде задоволення їхніх соціальних та побутових потреби;

з реєстрацією в якості суб’єкта підприємницької діяльності – якщо здійснюється реклама видів або результатів їх статутної діяльності;

юридичні особи національної та іноземної юрисдикції за умови належної державної реєстрації:

суб’єкти підприємницької діяльності;

громадські організації, в тому числі релігійні громади та міжконфесійні об’єднання, політичні партії та рухи, професійні спілки;

держава в особі органів влади і управління як в центрі, так і на місцях [1, с. 297].

Звісно, таким є широке розуміння рекламодавця, яке базується на нормативно визначених позиціях. До речі саме у широкому сенсі надається визначення таких ключових суб’єктів рекламної діяльності як виробник та розповсюджувач реклами. Їх легальна дефініція зводиться до наступного:

«виробник реклами – особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами; розповсюджувач реклами – особа, яка здійснює розповсюдження реклами» (ст. 1 Закону України «Про рекламу»).

Втім, у такому значенні цих термінів виникає питання такого характеру: чи не допускається змішування суб’єктів рекламних відносин у світлі ст. 2 Закону України «Про рекламу» від 03.07.1996 р. [2] з учасниками відносин, які не охоплюються сферою його дії та не мають бути охоплені?

Адже, вживання поняття реклами як доктрина, так і законодавство окремих країн ближнього та далекого зарубіжжя переважно пов’язують із сферою підприємництва. Підкреслюється спрямованість розповсюдження на промоцію товарів, робіт та послуг з метою одержання прибутку. В той час як питання політичної, соціальної реклами, а також такої, яка не пов’язана із здійсненням підприємницької діяльності знаходяться поза межами спеціально-правового регулювання рекламних відносин. Зокрема, такого роду виключення передбачені у Законі Литовської республіки «Про рекламу», у ч. 5 ст. 1 якого заявлено, що його дія не поширюється на політичну і соціальну рекламу, а також на оголошення, не пов’язані з комерційно-господарською, фінансовою або професійною діяльністю.

Доречним буде зауважити, що законодавством про рекламу більшості зарубіжних країн передбачається норма про непоширення дії відповідних законів у вказаній сфері на оголошення фізичних осіб, не пов’язаних з підприємництвом, тобто таких осіб які, по суті, не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. У цій частині Закон України «Про рекламу» не є винятком. Слід тільки згадати норму ст. 2 даного Закону, у якій окреслюється сфера його дії.

У цьому разі наявною виглядає суперечність, закладена у самому Законі України «Про рекламу» щодо визначення кола суб’єктів рекламної діяльності. Задля її подолання доцільним уявляється уніфікувати термінологічний апарат, зазначивши, що рекламодавцями, виробниками та розповсюджувачами реклами є фізичні особи–суб’єкти підприємницької діяльності та юридичні особи. Внесення таких редакційних уточнень відповідатиме сутнісній характеристиці реклами як комерційної інформації, а рекламної діяльності як виду господарської.

В той же час відносини з розміщення зовнішньої реклами, безперечно, мають тільки їм властиві особливості, які також стосуються і суб’єктного складу.

Висновок. Суб’єктний склад відносин з розміщення зовнішньої реклами представляється можливим диференціювати на відповідні групи залежно від рівня, на якому вони виникають, а саме:

суб’єкти з розміщення зовнішньої реклами на вертикальному рівні (або організаційно-господарському);

суб’єкти з розміщення зовнішньої реклами на горизонтальному рівні.

Першу групу суб’єктів переважно складають органи місцевого самоврядування та розповсюджувачі реклами.

До другої групи можна зарахувати:

власника місця або уповноважений ним орган (особу), з якими розповсюджувач реклами має погодити розміщення рекламної конструкції. Не виключена можливість віднесення до цієї групи учасників органів місцевого самоврядування як власників місць, на яких на договірних засадах розміщується рекламна конструкція;

рекламодавців та розповсюджувачів зовнішньої реклами, які вступають у договірні відносини з метою розміщення реклами на спеціальних конструкціях;

розповсюджувачів зовнішньої реклами та осіб, які мають намір придбати або орендувати рекламний засіб.

Література

1. Мамчур Л.В. Суб’єктивне право на рекламу / Л.В. Мамчур // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2001. – Вип. 36. – С. 296 – 301.

2. Про рекламу: Закон України від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181. – (Зі змін. та допов.).