УДК 94 (477.4= 411.16) “18/19”

Крічкер О.Ю.

ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН ЄВРЕЙСЬКИХ ПРИМІСТЕЧКОВИХ КОЛГОСПІВ ПРАВОБЕРЕЖЖЯ У 1920-ТІ РР.

Академія пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля

У доповіді вивчаються причини створення єврейських примістечкових колгоспів Правобережжя. Розглядаються проблеми функціонування єврейських землеробських господарств.

Ключевые слова: єврейське господарство, містечко, економічний стан

This report examines the reasons of forming Jewish collective farms in the Right-bank Ukrainian shtetls in 1920-s. The problems of operation of Jewish arable units are viewed.

Key words: Jewish collective farms, shtetl, economic status

Дослідженню формування та перспектив розвитку єврейських примістечкових господарств у 1920-ті рр., було присвячено ряд праць вітчизняних науковців [1], [2], [3], проте проблема залишається актуальною. Оскільки результати досліджень щодо єврейського землеробства на Правобережжі залишаються дещо фрагментарними, вважаємо  необхідним висвітлити  процеси залучення євреїв до сільського господарства, залучивши нові архівні матеріали.

Політика більшовиків в сфері економічних перетворень призвела до декласування представників наймасовіших занять  містечкових євреїв - гендлярів, ремісників та кустарів. Ситуацію ускладнювала націоналізація торгівлі та заборона використовувати у кустарному виробництві працю найманих працівників. Євреї опинилися на рівні економічного та демографічного колапсу. Населення містечок голодувало, важким був санітарний стан містечок [4,116]. Недостатнім було медичне обслуговування. Одна лікарня обслуговувала 25-30 населених пунктів, а лікар у день приймав по 150 і більше пацієнтів, хронічно не вистачало спеціалістів, устаткування, медикаментів [5,150].

Радянська влада визнавала необхідність вирішення містечкової проблеми шляхом  розвитку господарського життя євреїв [6,3], проте у формуванні економічної політики передбачалося перешкоджати “потягу частини євреїв до повернення до колишніх самостійних занять” [7,3], і  тому було прийняте рішення про залучення єврейства до сільського господарства, яке докорінно змінило економічне життя єврейських містечок. З 1924 р. розгортається активна діяльність з організації сільськогосподарських колективних об’єднань.

Процес створення сільськогосподарських товариств можна простежити по даним про єврейське землеробство Шепетівської округи. Тут у 1923 р. у містечку Остропіль було організовано 3 єврейські артілі “Відродження”, “Спартак” і “Біднота”, а в с.Митинці Красилівського району – артіль Мануільського. У них в середньому на 1 “їдока” в колективах припадало від 1,6 до 2,5 десятини землі, а на працюючого – від 2,5 до 4,3 дес. [2, 11]. Так, у артілі “Нове життя” у Грицеві було 220 десятин на 110 осіб (23 родини), причому працездатними вважалися лише 78 [8, 270].

Характерно, що члени єврейських колективів, як правило, проживали на відстані від земельних наділів. В Летичеві і Меджибозі, Острополі всі члени колективів жили у містечках і ходили на роботу за кілька кілометрів. Проте були й винятки, наприклад, працівники артілі “Єврейський хлібороб” (Березанка) та 3 сім’ї артілі “Нове життя” (Гриців), помешкання яких були на їх власних земельних ділянках [2, 11].

Неоднаковим був професійний склад спеціалістів господарств. Наприклад, у єврейських колгоспах Кам’янецької округи працювало 480 кустарів, 48 торгівців, 31 робітник, 18 хліборобів, 43 службовці, 46 садівників, тютюнників та виробників шовку, 879 декласованих членів господарств. У артілях Шепетівської округи було багато кустарів, шевців, чоботарів [8, 20]. За даними ЦКНМ серед зайнятих у єврейському землеробстві у 1925 р. лише 10% були землеробами, у наступному році їх було всього 15%. Членами колективних господарств були кустарі (26%), торговці (13%), робітники (11%) та службовці (7 %) [9, 34].

Завантаженість на 1 працездатного члена артілі на рік була низькою і складала 65-70 трудоднів [8, 20, 273]. На початку 1927 р. у Шепетівській окрузі працювало 6 артілей, причому з 442 членів працездатними були лише 60%. Із загальної кількості населення на 1 єврейське об’єднання у Кам’янецькій окрузі припадало: працездатних – 55,4 %, непрацездатних 44,6% [10, 248]. У Красилівському районі 3 родини проявили бажання перейти до землеробства, причому з 14 осіб було лише 5 працездатних [11, 2]. Фактична кількість працездатних працівників часто ставала причиною того, що радянське керівництво прагнуло переглянути кількість земель у товариствах у бік їх зменшення.

У багатьох колгоспах праця жінок взагалі не використовувалась, оскільки до польових робіт вони не залучалися, а тваринництво та городництво в єврейських колгоспах майже не розвивалося [10, 249]. Як визнавалося у протоколах Шепетівської окружної наради єврейських колективів “жінка по праці ще стоїть нижче чоловіка ” [8, 20].

У роботі єврейських колективних господарств відмічалися суттєві прорахунки, які мали місце у Теофіпольському, Старокостянтинівському, Барському районах, окремих колективах Славутського та Городоцького районів. Приклад роботи Барського єврейського колгоспу, організований у 1925р., з 80 сімей не може бути характерним для роботи національних колгоспів, але він розкриває характер адміністративно-командної роботи на селі. За 9 років свого існування у господарстві змінилася кількість працюючих і на початок 1934 р. тут працювало лише 52 чоловіки, за якими було закріплено 300 га землі. Колгосп втратив молочну, кролячу та свиноферму, поголів’я худоби яких були передані українським колгоспам. Комісія облвиконкому зазначила, що занепад господарства проводився цілеспрямовано. “За час існування колгоспу 5 разів змінювали місце розташування земельних наділів. Після того, як колгосп удобрював землю, вона передавалася українським колгоспам, а господарству надавались гірші ділянки. Після того, як на нових ділянках відпрацьовувалася сівозміна і вони були удобрені - їх знову відбирали, а колгоспу пропонували перейти на нові наділи”. Такий бездумний адміністративно-командний підхід районного керівництва призвів до занепаду господарства, яке залишилося без фуражного зерна і не спроможне було утримувати тваринництво.

В іншому стані перебував колгосп з містечка Остропіль Старокостянтинівського району. З виділених 750 га землі господарство використовувало лише 350 га. [12, 85]. А в артілі ім. Мануїльського Шепетівського округу хотіли відібрати ставок, незважаючи на те, що той був потрібен для роботи млина [8, 20].

За сільськогосподарською комуною з с. Кизьминчик Чемеровецького району було закріплено 52,5 десятини землі, з яких 6 дес. саду. Лише 6 осіб проживали у селі, всі інші мешкали у Кам’янець-Подільському. За допомогою найманих селян було засіяно 8 десятин та 7 зорано на хліб. Худобу доглядали батраки, які не входили до складу комуни. Комунари ж спромоглися зібрати лише врожай фруктів [12, 28]. Так, у 1930 р. багато єврейських колективів Кам’янецької округи залишилося без хліба і не мало змоги працювати до нового врожаю. Вчені відмічають навіть такий факт - з усієї країни набиралися бригади робітників для допомоги у єврейських сільськогосподарських колективах [10, 247].

Низька рентабельність господарств також не додавала впевненості. Навіть існування заборгованості в офіційних документах розцінювалося як “нормальне” явище. Так, у Грицівській артілі “Нове життя” у 1927 р. існувала заборгованість у понад 4 тис. крб., але це не завадило віднести її економічний стан до “задовільного” [8, 270].

Наприклад, Летичівський колгосп поєднував 76 родин, у тому числі 66 єврейських. З них 54 родини були зайняті у сільському господарстві, а 12 на підприємствах по виробництву зельтерських вод, хлібопекарні, маслобійні та круподерні. Ще були 3 буфети з 3 службовцями. Ці підприємства внаслідок їх прибутковості дозволяли покривати збитковість сільськогосподарської частини промколгоспу. Ця збитковість призвела до того, що у 1933 р. колгосп лишився  половини працездатних членів. З цього прикладу яскраво видно, що сільське господарство не могло прогодувати, давалося в знаки не лише складне становище самих колгоспів, але й незвичка до роботи на землі, ставлення до неї як до тимчасового місця до того, як знайдуть кращу та звичну роботу. Тому в обстановці містечка поєднання кустарної частини з сільськогосподарською перетягувало у бік першої, до того ж промисли залучали нові робочі руки з містечок і з зайнятих сільським господарством.

“Джойнт”, а точніше “Агро-Джойнт”, також брав участь в залученні євреїв до землеробської праці. Цю роботу корпорація здійснювала спільно з “ОЗЕТом” – товариством облаштування єврейських трудящих. Так, допомога єврейським землеробським колективам лише на Поділлі з боку “Агро-Джойнт” у 1924-1925 рр. склала 48 тис. доларів [13, 308].

Значну роль у залученні євреїв до сільськогосподарської праці відіграли організації Хе-Халуца, що створили навчальні групи майбутніх халуців, які готувалися до переселення до Ізраїлю. Невеликі господарства Хе-Халуца існували у Білій Церкві, Таращі (Київщина), Мурафі, Томашполі (Поділля). У вересні 1923 р. Хе-Халуц формально розділився на 2 крила: нелегальну трудову організацію Гехалуц та легальний Гехалуц в СРСР. Обидва угрупування створювали свої ячейки, губернські та окружні комітети в районах з багато чисельним єврейським населенням. На Поділлі на цей час нараховувалося 18 первинних організацій Хе-Халуца (200 чол.), на Київщині – 30 (500 чол.). Діяло й молодіжне крило руху, створювались нові, порівняно невеликі сільсько-госпоподарські підприємства та майстерні, у тому числі риболовецька артіль у Деражні, Проскурові, Ярмолівцях (Поділля).

Територіально більша частина євреїв, які обробляли землю, проживала на Поділлі, Волині і менша на більш “урбанізованій” Київщині. Євреї-землероби складали по різним оцінкам від 10 % до 13 %  усіх представників  нацменшини. Це була група, що збільшила як своє абсолютне, так і відносне значення,  а кількість зайнятих у сільському господарстві зросла загалом з 1897 до 1926 на 77,5 % [10,218].

Насильницька колективізація, економічні та культурні процеси, ініційовані радянською владою, поступово підірвали традиційне життя “єврейського містечка”. Частина євреїв містечок шукала виходу із ситуації у переході до  землеробства.  Проте неготовність до занять сільським господарством, низька рентабельність господарств, непропорційне співвідношення працездатних і утриманців, і, в решті-решт,  перехід у 1930-ті рр. до колективізації привели до завершення діяльності при містечкових єврейських господарств.

Литература:

1. Доценко В. О. Єврейське громадське земле облаштування в Україні (20-30-роки ХХ століття) // Автореф. дис. канд. іст. наук… 17.00.01 / Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. – Київ, 2005. – 21 с.

2. Місінкевич Л. Л. Коренізація і національні меншини Поділля у 20-30-х рр. ХХ ст. – К. : Рідний край, 1999. – 224 с.

3. Якубова Л. Д. Політика аграризації єврейства : соціальні та економічні наслідки (20ті – початок 30-х рр. ХХ ст.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К. : Інститут історії України НАН України, 2003. – Вип. 10. – С. 178–208.

4. Наказ № 116 по Проскурівській повітовій міліції (12 серпня 1920 – 3 січня 1921 рр.) // ДАВО. – Ф.Р-2625. – Оп.2. – Спр.52. – Арк. 116.

5. Гусев В. Єврейське містечко в Радянській Україні після громадянської війни: проблема виживання // “Штетл” як феномен єврейської історії. Збірник наукових праць: Матеріали конф. 30 серпня - 3 вересня 1998 р. - Київ: Ін-т юдаїки, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, 1999. – С. 155–160.

6. Матеріали до питання про вивчення містечкової проблеми Проскурівщини 10 червня 1928 р. (червень 1928 р.) // ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп.20 – Спр. 2785. – Арк. 1-44.

7. Тези по докладу товариша про політпросвітроботи  (29 червня – 17 липня 1921 р.) // ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп.20 – Спр. 776. – Арк. 3,6.

8. Листування та повідомлення про стан та кількості єврейських сімей, які перейшли до землеробства, протоколи, окружної наради єврейських колективів та засідання бюро колгоспів при господар союзі. Акт про обслідування від 10-11 червня 1927 р. (19 травня – 26 серпня 1927 р.) // ДАХмО. – Ф.Р-3508. – Оп.1. – Спр.33. – Арк.1,3,7,20,21,24,270, 272,273,276,278.

9. Доповідь І Всеукраїнським зборам по роботі серед нацменшин (8 січня – 27 грудня 1926 р.) // Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф. 1. – Оп.20. – Спр. 2246. – Арк. 34.

10. Слободенюк П. Я. Єврейські общини Правобережної України. Наукове історико-етнологічне видання. – Вінниця : Тезис, 2000. – 409 с.

11. Листування з районними виконкомами про покращення роботи серед населення нацменшин (2 лютого 1924 р.  – 31грудня 1925 р.) // ДАХмО. – Ф.Р-3508. – Оп.1. – Спр.3. – Арк.2,7,11,12.

12. Місінкевич Л. Л. Єврейська і польська національні меншини Поділля (20-30-ті рр. ХХ ст.) / НАН України; Хмельницький ін-т регіонального управління та права. — К., 2001. — 254с.

13. Винокурова Ф. “Джойнт” – страницы истории. Оказание помощи эврейскому населению Подолии в ликвидации последствий гражданской войны – документы, факты, цифры // Єврейська історія та культура в Україні. Матеріали конференції, 2-5 вересня 1996 р. / Ред. кол. Г. Аронов, О. Шаніна, М. Феллер, Л. Финберг. – К. : Асоц. юдаїки України, 1997. – С. 306–309.