УДК 296

Моісєєнко Л.М.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК  ЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ НА  МЕЖІ ХІХ – ХХ СТОЛІТТЯ

Красноармійський індустріальний інститут

Державного вищого навчального закладу

«Донецький технічний університет»

The article "Formation and development of primary education in Jewish of Katerynoslav Province et the end of XIX - XX Century" shows the specifics of Jewish primary education, maintaining its role of national identity.

Keywords: Heder, Talmud - Torah, Rabbi, Melamed.

В статті «Становлення та розвиток  єврейської  початкової   освіти на Катеринославщині на  межі ХІХ – ХХ століття»  розкрито  специфіку   єврейської початкової освіти, її  роль  збереженні національної ідентичності.

Ключові слова: хедер, Талмуд – тора, рабин, меламед.

Дослідження етнічної історії є одним із пріоритетних напрямів у світлі реалізації державної програми щодо відродження національних меншин України. Однією з проблем, що потребує переосмислення й об’єктивного висвітлення, є історія єврейського населення. З одного боку, євреї змогли зберегти власну етнічну, мовну, релігійну самобутність, а з іншого – намагалися активно інтегруватися в економічне, культурне життя України. Особлива роль тут належить саме початковій освіті, яка виступає фундаментом навчання та виховання генерації гідних членів суспільства.

Метою даної статті є дослідження процесу оформлення єврейської релігійної освітньої системи. Вивчення впливу внутрішніх та зовнішніх факторів на формування освітньої парадигми єврейської спільноти.

Об’єктом статті є єврейська релігійна освіта в Україні.

Предметом виступає історія становлення та еволюція освітнього процесу в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., його особливості й місце в соціокультурному житті єврейського народу.

Особливості навчання та перспективи єврейської релігійної освіти знайшли відображення вже в роботах дослідників ХІХ ст.[1; 15]. Автори відзначали, що єврейські релігійні школи різних регіонів мали однакові труднощі.

Після Жовтневої революції 1917р. відбулися кардинальні зміни у державно-церковних відносинах, що зумовило негативне ставлення радянської історіографії в оцінці ролі церкви взагалі та релігійної єврейської освіти зокрема. Тому роботи даного періоду губили своє наукове значення, набуваючи більш популяризаторського характеру.

Значно розширився спектр вивчення історії євреїв в Україні з 1991р. Вийшли роботи, в яких системно розглядається історія єврейського народу (С.Єлісавєтський, І.Тєлушкін та ін.)[7;17]. Регіональні аспекти історії єврейського народу на межі ХІХ – ХХ ст. знайшли відображення в статтях

М. Романюк, С.Гурбича, С.Нестерцової, В.Гончарова та ін. [2; 3].

Отже, незважаючи на наявні дослідження з обраної проблеми, зазначена тема потребує додаткового осмислення й узагальнення.

Розвиток освіти євреїв в Україні відбувався в складних соціально-економічних, суспільно-політичних і правових умовах.

Єврейські учбові заклади визначеного періоду умовно можна поділити на три групи:

-        релігійні учбові заклади (Талмуд – Тори, хедери, йешиви);

-        державні світські учбові заклади(школи, початкові училища та ін.)[10; 19];

-        приватні світські учбові заклади(зразкові хедери, приватні школи, курси) [3].

Початок державної єврейської освіти можна вважати «Положение о евреях» 1804р., відповідно до якого євреї отримали право на навчання своїх дітей в загальних учбових закладах.

У 40-х роках ХІХ ст. в Російській імперії розпочалася реформа в галузі єврейської освіти. Її мета – змінити релігійно-суспільний побут єврейського населення, ліквідувати відчуженість та релігійний «фанатизм», сприяти швидкій асиміляції євреїв з іншими народами багатонаціональної держави, підпорядкувати їх імперському загальному управлінню. 13 листопада 1844р. євреям було дозволено створювати єврейські казенні училища [10]. Училища знаходились у введенні Міністерства народної просвіти (далі МНП), а викладали загальноосвітні предмети тільки вчителі-християни, можливо тому ці типи шкіл не набули популярності серед єврейського населення [19].

Більшої підтримки в єврейському середовищі отримали приватні навчальні заклади, в яких з 1859р. євреям було надане право «навчати дітей своїх закону віри за особистим бажанням, в училищах або у приватних вчителів»[10].

В 1873р. у зв’язку з тенденцією скорочення  кількості єврейських учбових закладів, більшість казенних училищ були закриті, а ті, що залишилися - переформовані в одно-або-двокласні початкові училища. З 80 – 90рр ХІХ ст. держава практично ухилилась від фінансування єврейських початкових шкіл.

Під час Першої світової війни єврейські школи опинились у важких умовах. Частка шкіл була закрита, більшість вчителів мобілізовані в армію, кількість учнів скоротилась.

Отже, несприятливі зовнішні умови, обмеження доступу євреїв в загальні учбові заклади, призводило до розвитку спеціальних єврейських шкіл усіх типів, які отримували специфічний національний характер.

Аналіз учнівського складу початкових шкіл губернії говорить про те, що євреї надавали перевагу релігійній освіті [1]. В 1911р. в учбових закладах Катеринославської губернії навчалось 11430 дітей єврейської національності з 191377 всіх учнів. 65% учнів навчались в єврейських початкових школах, 35% в інших типах шкіл [4].

Однак слід мати на увазі, що на початку періоду, який ми розглядаємо, ніякої централізованої системи в галузі єврейської освіти ще не існувало: учбові заклади зароджувалися стихійно та мали випадкові, нестабільні джерела існування, випадкових, часто некваліфікованих вчителів, розмиту програму, яка залежала від контингенту учнів та можливостей викладача.

Євреї, виховуючи своїх дітей, перш за все дбали про їхню релігійну освіту, яка полягала у вивченні молитов, читанні катехізису та великої кількості єврейських богословських книжок. Заради цього їхні батьки на власні кошти утримували хедери - єврейські релігійні школи для хлопчиків, які виникла ще в середні віки з метою збереження національного релігійного менталітету.

Із середини ХІХст. система викладання в хедері викликала жорстку дискусію між ортодоксальними колами єврейського суспільства та передовими діячами. Найменший захист хедера вважався зрадою освіті, а захист світської школи – зрадою релігії, національній єдності[6].

Предметом дискусії стали наступні критерії: відсутність програми, якість викладання, рівень підготовки викладачів – меламедів, тривалість находження в школі учнів, санітарні умови, методи підтримки дисципліни серед учнів.

В хедерах викладали Талмуд, Біблію, єврейську мову, тому до меламедів не висували високих вимог. За правилами, затвердженими МНП 9 вересня 1893р., меламедом міг бути кожен, у кого було право на проживання в конкретній місцевості та свідоцтво на звання меламеда. Меламеди щорічно сплачували 3 крб. за свідоцтво. Відсутність свідоцтва у власника хедеру каралася адміністративним стягненням в розмірі 75 крб. сріблом, а за повторне  порушення закону, підпадали під судове розслідування.

Дозвіл про відкриття хедеру, загальний нагляд за виховним та учбовим процесами, використанням підручників здійснювали директори та інспектори початкових училищ, для допомоги яким призначатись завідуючі міськими училищами, наглядачі повітових училищ, завідуючі єврейськими початковими училищами. Моральну сторону меламеда контролювало громадське відомство та громадський рабин [14].

Дитина приходила до хедеру приблизно з 5 років (іноді раніше), а закінчувала повний курс навчання у віці 13-15 років. Якість підготовки дітей в хедері визначали батьки. Тут не було вступних або випускних іспитів. Не було в хедері і класної системи. Тривалість учбового дня сягала 12 годин (з 9 години до 17). Учням не ставились оцінки за їхні знання і не присвоювалась кваліфікація. В ідеалі весь навчальний день діти молодшого віку проводили  на подвір’ї, двічі на день приходили по черзі на заняття до меламеда. Діти старшого віку під час занять молодших, самостійно опрацьовували матеріал по групах. Домашні заняття не задавались [8].

Навчання в хедері було платним і становило 18-25 крб., тоді як за навчання в приватній школі – 15крб, в казенному училищі – 11крб. Меламед отримував зарплатню приблизно 250 крб. на рік.

Санітарно-гігієнічні умови майже всіх хедерів не відповідали установленим нормам: чисельність учнів не повинна була перевищувати 25 чоловік, на кожного учня вимагалось 5м³ території та 3,6м. висоти кімнати. При перевірці хедерів в межі осілості в 1900р., виявились порушення санітарних норм: так на кожного учня в м. Катеринославі  приходилось лише 3,15м³, в Одесі – 2,5м³, висота ж приміщень не перевищувала 2,5 м. [15].

Питання підвищення якості освіти хвилювала передові єврейські кола, у зв’язку з чим в кінці ХІХ ст. на півдні України почали відкривати зразкові школи, які існували поруч з хедерами старого типу. Зразковий хедер відрізнявся від старого постановкою викладання, яка відповідала більш сучасним вимогам педагогіки. Заняття проводились відповідно до навчального плану, були заборонені тілесні покарання і введено правильний розподіл занять на години і групи, а іноді й на класи. В більшості випадків була збережена тривалість учбового дня. Окрім духовних дисциплін, в післяобідні години викладали і загальноосвітні предмети.

Деякі труднощі виникли у зв’язку з прийняттям Закону «Про хедери» в 1893р., який забороняв викладання загальних дисциплін в хедерах.  Лише з 1900р. дирекція училищ давала дозвіл приватним вчителям утримувати хедери, в яких викладалися і загальноосвітні дисципліни.

Для демонстрації переваг осмисленого навчання в нових хедерах, організовували показові іспити. На іспитах наймолодшим дітям ставили запитання давньоєврейською мовою, також діти читали Молитви, Біблію, коментували текст. Старші діти екзаменувалися з єврейської історії, географії Палестини, давньоєврейської мови [3].

За офіційними даними в 1896 р. загальна кількість хедерів в Росії визначилась цифрою 9255[15]. Але Єврейське Колонізаційне Товариство (далі ЄКТ) вважало ці показники надто заниженими, оскільки вказана цифра враховувала тільки офіційно зареєстровані  хедери. За уявою представників ЄКТ кількість хедерів повинна була становити тільки в Південному краї 3013 хедерів на 729780 чоловік (1 хедер на 242 ), а в Росії – 24540 хедерів на 4874436 євреїв ( 1 хедер на 199 чоловік і на 28 дітей).

В 1894р. в Катеринославській губернії було зареєстровано 121 хедер, в яких працювало 121 вчитель, навчалось 1318 хлопчиків та 4 дівчинки [5;11;12].

За одноденним переписом шкіл, що був проведений в 1911р., в Катеринославській губернії було 139 хедерів, в яких працювало 139 вчителів, навчалось 1975 хлопчиків[12].

За звітом опікуна Одеського навчального округу, в 1913 р. в Одеському учбовому окрузі працювало 727 хедерів, в 1914 – 717, в Катеринославській  губернії їх чисельність склала 173 – тобто 6 % від всіх початкових учбових закладів губернії [13].

 Не дивлячись на всі недоліки, перепони та труднощі, хедери продовжували існувати. Виключно богословський напрямок цього закладу пояснювався єврейськими дослідниками виключно богословським напрямком думки кожного єврея.

Найбільш доступним для єврейської молоді була Талмуд-тора. Законом від 14.11.1844 р. про освіту євреїв було встановлено, що Талмуд-тора – заклад суспільний, який носить благодійний характер та має на меті виключно виховання та навчання сиріт та інших знедолених дітей [16].

Інтенсивний розвиток Талмуд-тор розпочався наприкінці ХІХ ст., коли, керуючись ідеями Гаскали, все більше освічених євреїв-громадян усвідомлювали необхідність освіти для дітей та юнацтва.

В учбовій сфері Талмуд-тори підкорялись загальному учбовому начальству МНП, в господарській – Міністерству внутрішніх справ [18]. Завідував Талмуд-торою рабин, а обраний громадою старшина дбав про утримання дітей, підбір учнів, вчителів.

Система навчання у Талмуд-торах у другій половині ХІХ ст. була подібною до тієї, що використовувалося у хедерах. Відрізнялися ці заклади  кількістю учнів та вчителів. З метою підвищення рівня і збагачення змісту викладання в талмуд-торах МНП у 1852р. було розроблено програму викладання єврейських навчальних предметів у єврейських училищах та перелік релігійних статей, якими повинні були оволодіти учні.

На одного вчителя припадало за законом 25 учнів. Саме з учителів вибирали одного, який контролював навчальний процес в закладі, двічі на рік надсилав інформацію про педагогічну діяльність у закладі, якісний та кількісний склад учнів. За бажанням учбового начальства в кінці року в Талмуд-торах могли бути проведені іспити.

Кількість предметів в Талмуд-торах залежало від їх ступеня. В початковій Талмуд-торі діти вивчали єврейську мову, молитовник, тренувались в перекладах 2 –х перших книгах Мойсеєва п’ятикнижжя з поясненнями Раши; з Мішни – трактат Сабан ( про Суботу). В дво-розрядних Талмуд-торах обсяг духовних предметів був значно розширений [18].

Відкриття шкіл було пов’язане з подоланням багатьох бюрократичних перешкод. Громада розробляла докладний план, в якому висвітлювалися господарські, педагогічні питання існування Талмуд-тори; складала договір про матеріальне та фінансове забезпечення (від 500 до 1000крб.).

 Талмуд-тори утримувались за рахунок коробкового збору, пожертвувань,а також грошей, які заробили хлопчики, приймаючи участь в поховальних процесіях.

Так, наприклад, Талмуд-тора в м. Маріуполі Маріупольського повіту була відкрита в 1870 р. Засновниками її стали М. А. Огуз та рабин Дін. Завідував закладом рабин Групін, працювали 6 вчителів. За навчання брали плату в розмірі 5 – 10 крб. Бідні діти щорічно отримували від опікунської ради  одяг та взуття. Речі купували на зібрані пожертви. Утримувалось училище на коробковий збір – 1250 крб., сплати за навчання, пожертви – 530крб, 70коп., участь дітей в поховальних процесіях – 8 крб.[9].

 Викладання в Талмуд-торах підпадало під критику громадських діячів, а саме застарілість методів та якість викладання, застосовування фізичних покарань, антисанітарні умови [3]. Але реформи Талмуд-тор були практично відсутніми, бо знаходилися під ретельною охороною ортодоксальних кіл.

Тільки з 90 – х років ХІХ ст. Товариство розповсюдження просвіти серед євреїв, з одного боку, та державні комітети з освіти, з іншого, почали прикладати зусилля щодо реального реформування Талмуд-тор. Особливу роль було приділено педагогічним кадрам.

Так, за законом МНП від 1896 р. право викладати в Талмуд-торах отримували тільки особи, які мали свідоцтво вчителя початкових класів. Закон вимагав протягом 5 років замінити меламедів без свідоцтв дипломованими викладачами, у противному випадку Талмуд-тори підлягали закриттю [19].

В кінці ХІХ ст. почали створюватися Талмуд-тори нового типу, де викладали крім єврейських дисциплін, російську мову арифметику, історію, географію, природознавство, чистописання, співи, гімнастику, рукоділля. На одного викладача приходилось 30 учнів. Як правило в 4 класах Талмуд-тори навчались діти з 6 до 19 років, дівчата окремо від хлопчиків.

 За даними ЄКТ, в 1898р. в Катеринославській губернії діяло шість Талмуд-тор на 4860 мешканців [5]. А в 1912–1913 рр. тільки в трьох повітах ( Бахмутському, Маріупольському, Слав’яносербському) було 3 громадські та 1 приватна Талмуд-тори [11].

За даними Опікуна Одеського учбового округа в 1913 р., в окрузі було 43, в 1914 – 45 Талмуд-тор – 4% від усіх єврейських нижчих та середніх учбових закладів [12].

 Отже, важливим засобом початкової єврейської освіти стали Талмуд-тори нового типу. Вдосконалений зміст їхньої діяльності, збільшена кількість навчальних предметів давало змогу отримати більш ґрунтовні знання. Це було важливим для єврейської спільноти, оскільки модернізація суспільства кінця ХІХ- початку ХХ ст., активізація участі євреїв в економіці регіону висувала все більше вимог до загальної освіти молоді.

Таким чином, поєднавши традиційні форми навчання з прогресивними ідеями Гаскали, євреї Катеринославщини стали одним з найбільш освічених прошарків населення (75%). Хоча кількість учбових закладів в Україні та в Катеринославській губернії не відповідала релігійним та освітнім потребам батьків,  а рівень викладання в Хедерах та Талмуд-торах  не завжди  був на високому рівні, євреям вдалося зберегти  традиції релігійного та національного виховання. Через слабку співдію державних органів та консервативність єврейського товариства реформування єврейської освіти відбувалося повільно, але саме завдяки цьому були створені передумови для бурхливого розвитку єврейської освіти після Лютневої революції.

 Література.

1.  Гец Ф. Школьное обучение у русских евреев/ Ф.Гец.–СПб,1913. – 27с.
2. Гончаров В., Нестерцова С. Єврейська початкова освіта в Україні наприкінці ХІХ – поч. ХХст.(на прикладі Маріупольського повіту Катеринославської губернії)/ В.Гончаров,  С.Нестерцова.// Наукові праці історичного факультету Запорозького державного університету. – Вип.ХІІ.- Запорожье, 2000.-С.20-28.
3. Гурбіч С. Стан єврейської освіти на початку ХХ ст. /С.Гурбіч. // Седьмые Запорожские чтения – Запорожье, 2003.-С.222-231.
4. Дердавний архів Донецької області. – Ф. 34, оп. 1, спр.14. – Арк..37.
5. Евреи. Сборник материалов об экономическом положении евреев в России.- Т. 1. – СПб.: Издание Еврейского Колонизационного Общества, 1904.-С.283.
6. Еврейская школа. – СПб., Октябрь,  1904.-С.6-23.
7.  Елисовецкий С. История еврейского народа./ С.Елисовецкий - Киев, 2001.- 430 с.
8. Житомирський К. Хедер и школа. /Житомирський К. //Еврейская школа. – СПб, Октябрь, 1904.- С.6-22.
9. Мариуполь и его окресности/ Издание почетного попечителя Д.А.Харджаева -  Мариуполь: Типо-литограф Франтова,1892. -461с.
10.  Мельникова Н. Еврейское образование в Украине в ХІХ – начале ХХ вв. – Запорожские еврейские чтения. / Н.  Мельникова– Вып. 2. – Запорожье, 1998. – С. 100–106.
11. Начальное народное образование в Екатеринославской губернии за 1912 – 1913гг. Краткий обзор. – Екатеринослав: Типография братства святого Владимира, 1916.-С.130.
12. Однодневная  перепись начальных школ в империи, проведеннай 18 января 1911года (Одесский учебный округ)/ Под редакцией В.И.Покровского. – Петроград: Типо – литография М.П. Фроловой, 1916.-С.21.
13. Отчет попечителя Одесского учебного округа о состоянии средних и низших учебных заведений  Одесского учебного округа за 1914год. – Одесса, 1915.-С.452.
14. Правила о порядке применения закона 1 марта 1893г. о частных учителях еврейского закона веры – меламедах, утвержденных министром народного просвещения 5 сентября 1893г. - / Фальборк , Чарнолусский. Инородческие и иноверческие училища. – СПб, 1903.-С.48-52.
15.  Рабинович С. Образование евреев в России. /Рабинович С. // Еврейская школа. – СПб. Ноябрь 1904. –С.9-32.
16. Сборник постановлений Министерству народного просвещения. - Часть 42. – СПб: Типографии Императорской академии наук, 1844.
17. Телушкин И. Еврейский мир. Важнейшие знания о еврейском народе, его истории и религии. / И. Телушкин - М.: Лехайм, 1998  - 576 с.
18. Фальборк Г., Чарнолуский В. Инородческие и иноверческие училища. /Г.Фальборк, В.Чарнолуский.  – СПб, 1903.-С.24.
19.  Хонигсман  Я., Нейман А. Евреи Украины / Я. Хонигсман,  А. Нейман– К., 1992. – Ч. 1. – С.134.