УДК 549.08

Грущинська О.В., Гаєвський Ю.Д., Бєлєвцев О.Р. Ємельянов І.О.

Забарвлення алмазів

 Державний гемологічний центр України

Більшість природних алмазів (приблизно 95%) має забарвлення від безбарвного до ясно-жовтого, зеленувато-жовтого і жовтого. Такі камені відносяться до так званої серії "Саре" (Кейп, названої за місцезнаходженням перших алмазів у Південній Африці). Існують також блакитні, рожеві, червоні, зелені алмази природного кольору, але їх набагато менше і вони дуже рідкісні. У гемологічній практиці їх називають "фантазійними".

Пояснення такій розмаїтості відтінків можна знайти в кристалічній структурі алмазу. Ідеальна кристалічна ґратка алмазу побудована з атомів вуглецю (С), розташованих у визначеному порядку в тривимірній структурі. Кожен атом вуглецю оточений чотирма іншими атомами, що утворюють конфігурацію тетраедра. Ідеальний алмаз складається винятково з вуглецю і є абсолютно безбарвним. Природний алмаз у більшій чи меншій мірі містить домішки на атомарному рівні, а також має структурні відхилення. Такі відхилення від ідеальної структури (дефекти) можуть бути оптично активними (тобто здатними поглинати електромагнітні хвилі визначеної довжини видимого спектра), тоді вони називаються центрами забарвлення. Наше враження про колір складається саме завдяки наявності центрів забарвлення в камені, їхній концентрації і природі. Основна причина виникнення дефектів – це заміщення атомів вуглецю (С) іншими атомами. Є й інші центри забарвлення, що пов’язані не з заміщеннями атомів, а з вакансіями (відсутність атома там, де звичайно знаходиться атом вуглецю). Звичайною домішкою в алмазі є азот. Залежно від кількості азоту в кристалічній ґратці алмази поділяють на дві групи: алмази типу І, що містять значну кількість азоту, і типу ІІ, у яких азот практично відсутній (табл.1).

ЧИТАТЬ ВЕСЬ ТЕКСТ >>>