Мазур А. П.

Особливості геологічної будови мезозойських відкладів передкарпатського прогину

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Мезозойский структурно-тектонический этаж распространен почти на всей территории Украинского Прикарпатья, за исключением северо-западной части и Коршивсько-Заболотовской впадины. Он представляет собой епипалеозойський чехол молодой платформы, сложенный породами юры и мела на территории Внешней зоны Предкарпатского прогиба и юрскими породами во Внутренней зоне.

Ключевые слова: особенности геологического строения, мезозойские отложения.

Mesozoic structurally tectonic floor is widespread almost thrue all territory of Ukrainian Peredkarpattya, the exception is the north-western part and Korshivsko-Zabolotivskoy depression. It is the epipaleozoyskiy cover of young platform, compound wits of jurassic and cretaceous rocks  on territory of the Outside zone of Precarpathian deep and jurassic rocks in the Inside zone.

Keywords: features of geological structure, mesozoic deposits.

Передкарпатський прогин розташований між Волино-Подільською плитою Східно-Європейської платформи і Карпатською гірською спорудою. Характерною його рисою, як і більшості такого ж типу передгірських прогинів, є асиметрична будова – стрімкий, відносно занурений внутрішній схил, що прилягає до гірської споруди, і значно пологий зовнішній, який тяжіє до платформи. На цій підставі, враховуючи історію геологічного розвитку, Передкарпатський прогин поділяють на дві зони – Внутрішню і Зовнішню.

Мезозойський структурно-тектонічний поверх являє собою епіпалеозойський чохол молодої платформи, складений породами юри і крейди на території Зовнішньої зони Передкарпатського прогину та юрськими породами у Внутрішній зоні (крейдові відклади тут виражені геосинклінальною формацією і віднесені до крейдово-палеогенового структурно-тектонічного поверху). Мезозойський поверх повсюдно розкривається свердловинами лише в Зовнішній зоні, а у Внутрішній — залягає на великих глибинах і поки що не досяжний для буріння.

Будова цього поверху значно простіша, ніж рифейсько-нижньопалеозойського, бо складчасті процеси впливали на нього мало. Проте в післякрейдовий час (аж до середнього сармату) фундамент Передкарпатського прогину зазнав багаторазових вертикальних переміщень різної інтенсивності та напрямку. Їх наслідком було відновлення вертикальних переміщень по площинах крупних тектонічних розломів (Городоцького, Калуського, Судово-Вишнянського, Краковецького і Передкарпатського), успадкованих від рифейсько-каледонської складчастої області, а також виникнення великої кількості дрібних розривів, які фіксуються сейсморозвідкою і бурінням. Так, максимальна амплітуда Городоцького розлому по поверхні юрських порід становить 600 м, а по доміоценовій поверхні— 1500 м і більше, Калуського— 100—1200, Судово-Вишнянського — 450, Краковецького — 2500—3000 м. Амплітуди локальних розривів становлять в основному кілька десятків метрів, досягаючи іноді 100—150 м. Ступінь диз'юнктивної дислокованості порід мезозойського структурно-тектонічного поверху зменшується на південний схід прогину.

Головними факторами, які зумовлюють основні риси структури поверхні мезозойського поверху, є регіональні поздовжні розломи. Вони обмежують крупні блоки земної кори — Коханівсько-Угерський, Бонівський, Крукеницький та ін., які здимаються один над одним на кілька сотень метрів. Вздовж першого з них чітко виділяється пологе валоподібне підняття, яке об'єднує Коханівську, Судово-Вишнянську, Рудківську, Мединицьку і Угерську структури брахіантиклінального типу. З північного сходу кулісоподібно до нього заходить друге валоподібне підняття, в межах якого виділяються Малогорожанська, Більче-Волицька, Дашавська і Балицька складки. Дещо на північний схід починається наступне валоподібне підняття, до складу якого входять Болохівська, Кадобнянська і Гринівська структури. Всі вони порушені дрібними тектонічними розривами поздовжнього напрямку, які обмежують відносно трохи підняті та опущені блоки фундаменту Зовнішньої зони. Площа структур досягає 50—120 км², кути падіння їх крил становлять 5—7, рідше 10—12°. Глибина залягання верхньої частини мезозойського структурно-тектонічного поверху в межах вказаних піднять змінюється від 800 до 1500 м, зростаючи лише в районі Судової Вишні до 1900 м.

В межах Крукеницького блоку (западини) мезозойські (юрські) породи розвинуті, треба думати, лише в крайній північно-східній, найбільш опущеній частині, що прилягає до Краковецького розлому. Тут вони залягають на глибинах 3500—5000 м. В південно-західній частині Зовнішньої зони Передкарпатського прогину, перекритій Стебницьким насувом (на південний схід від Стрию), верхня частина мезозойських порід занурюється моноклінально і відносно різко (13—15°) в бік Передкарпатського розлому на границі Зовнішньої і Внутрішньої зон прогину На фоні цієї монокліналі, природно, можуть існувати окремі локальні підняття, які важко виявити геофізичними методами розвідки з сучасним технічним рівнем. Але при вдосконаленні цих методів такі складки тут повинні бути виявлені.

Література

1 Маєвський Б.Й., Лозинський О.Е., Гладун В.П., Чепіль П.М. Прогнозування, пошуки та розвідка нафтових та газових родовищ. - К.: Наук. думка, 2004.- 448с.

2 Н.Р. Ладыженский, В.И. Антипов. Геологическое строение и нефтегазоносность Предкарпатья. – Москва, 1961.– 267с.

3 Національна академія наук України, Інститут геологія та геохімії горючих копалин та ін. Карпатська НГП. –Львів-Київ-2004.–390с.