УДК: 633.11 «324»:633.14 «324»

Максимюк В.П., Новицька Н.В.

 ПЕРСПЕКТИВИ ВИРОЩУВАННЯ ТРИТИКАЛЕ ЯК

КУЛЬТУРИ РІЗНОЦІЛЬОВОГО ВИКОРИСТАННЯ

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Освещены биологические и хозяйственные особенности культуры тритикале, перспективы расширения посевных площадей и применение в различных отраслях перерабатывающей промышленности.

Ключевые слова: тритикале, белок, производство, зерно.

 Highlight the biological and economic value of culture of triticale, the prospect of increased acreage and application in various process industries.

Key words: triticale,  protein,  production, grain.

Зернове господарство – головна галузь сільськогосподарського виробництва. За високих цін на енергоносії, мінеральні добрива та засоби захисту рослин, удосконалення технологій вирощування зернових культур, направлених на ресурсозбереження є надзвичайно актуальним. Для цього потрібно здійснювати нові підходи та методи, які передбачають використання науки, застосування ефективних методів енергозбереження в поєднанні з основними положеннями загальної системи землеробства [1].

Світове виробництво зерна через кожні п’ять років починаючи з 1970 по 1990 рр. зростало у певній прогресії: 306, 352, 435, 495, та 588 млн. тонн, з одночасним збільшенням експорту – 55,0, 66,7, 84,7. 94,1 та 101 млн. тонн. У подальшому ці темпи значно уповільнилися і нині перебувають в межах відповідно 589 і 106 млн. тонн. Тритикале – нова в еволюційному відношенні та штучно створена людиною культура, селекцією якої займаються більше, ніж в 50 країнах світу. Створено велику різноманітність озимих і ярих форм тритикале. Вирощування тритикале триває лише близько сторіччя, в той час коли пшеницю і ячмінь вирощують на протязі 10 тисяч років, жито – 7 тисяч років. Та незважаючи на це тритикале займає чільне місце в структурі посівних площ багатьох країн світу [2].

За морозостійкістю тритикале займає проміжне місце між ози­мою пшеницею і житом, витримує зниження температури на гли­бині залягання вузла кущення до мінус 17-19 °С, інколи і до мінус 20 °С, а за зимостійкістю більше наближається до озимої пшениці. Коренева система тритикале відзначається достатньо високою здатністю до засвоєння поживних речовин з ґрунту, тому його можна з успіхом вирощувати не тільки на родючих, а й на бідних ґрун­тах. Сприятливою реакцією ґрунтового розчину для нього є нейтральна або слабокисла (рН 5,5-7,0). Тритикале добре кущиться, утворюючи по 3–7 пагонів на одну рослину навіть у загущених посівах, а в зріджених – до 14-17 і більше. Протягом вегетації росте досить інтенсивно, формує більшу надземну масу, ніж пшениця. Як і в пшениці, у тритикале пере­важає самозапилення, проте залежно від його форм і погоди пере­хресне запилення може становити від 5-10 до 40 %. Тритикале відзначається більш тривалим періодом від колосіння до цвітіння (7-9 днів) порівняно із пшеницею (2-5 днів). Вегетаційний період залежно від сорту й умов вирощування становить у тритикале від 250 до 325 днів [1].

Офіційної статистики по виробництву цієї культури в світі і в окремих країнах у загальнодоступних джерелах інформації вкрай недостатньо. Але й та інформація, яка існує, свідчить про значне зростання площ під цією культурою і її перспективний розвиток. Покращені сорти тритикале нині створюються більш ніж в 40 країнах світу. Під новими сортами щорічно у світі зайнято 4-5 млн. га. Значний інтерес виробників до тритикале викликаний передусім її високою продуктивністю культури та потенційними можливостями. У ряді країн за останні роки отримані високі врожаї цієї культури, яка вигідно поєднує в собі властивості батьківських форм: високу зимостійкість озимого жита та повноцінність його біологічних речовин з унікальними хлібопекарськими властивостями пшениці.

Тритикале досить широко використовується в пивоварінні, спиртовій та кондитерські промисловостях. У хлібопекарські промисловості воно не було достатньо поширення, оскільки хліб з його борошна застосовують як домішку (20-30) до пшеничного при випіканні деяких сортів хліба. Солод, отриманий з деяких сортів тритикале, вирощених в сприятливих умовах, переважає ячмінний солод по загальній кількості екстракту, ферментативної активності та розчинності білків, що дозволяє використовувати його в якості ферментативної добавки в пивоварінні, виробництві й інших сферах харчової промисловості [4].

Тритикале вигідно відрізняється серед інших злакових культур, як культура, яка здатна накопичувати в зерні значну кількість білка високої біологічної цінності. Пшенично-житній гібрид, який вирощувався в різних зонах в однакових умовах з районованими сортами пшениці й жита, містить в зерні значно більше загального білка, ніж пшениця й жито – на 1-2 і 3-5%, відповідно. Крім вмісту білка й екзогенних амінокислот, харчова цінність тритикале визначається кращою перетравністю зерна і біологічним засвоєнням його компонентів. Зелена маса кормових сортів тритикале має добру облиствленість і не уражується хворобами (борошнистою росою, бурою іржею) тому може використовуватися для приготування сінажу, трав’яного борошна, кормових брикетів і гранул, літнього силосу. Культура характеризується високим в порівнянні з озимим житом, відсотком листя в структурі вегетативної маси, що визначає і краще поїдання тваринами вегетативної маси, що визначає і краще поїдання тваринами вегетативної маси тритикале, яка за вмістом п’яти незамінних амінокислот (лізин, лейцин, фенілаланін, валін ,аргінін) перевищує жито на 42,9 %. Наділений кращими якостями батьків, гібрид може зіграти велику роль у виробництві продовольчого і фуражного зерна, високоякісного зеленого корму, раннього силосу та інших кормів [4,5].

При використанні культур у вигляді зеленого корму зводяться до мінімуму втрати поживних речовин і самого корму у вигляді відходів. Зі збільшенням поголів’я, більш інтенсивним веденням молочного господарства і високими цінами на зерно зацікавленість у використанні зеленого корму зростає. Введення 38-42% зеленого корму в річний раціон скорочує витрати зерна на 25-32%. Ранні строки збирання тритикале на зелений корм дозволяють отримувати додатковий врожай післяукісної культури. Після скошування тритикале на зелений корм поле можна засівати повторно кукурудзою, сорго, суданською травою або горохом на зелений корм [5].

Зерно тритикале при більш високому вмісті (14-19 %) сирого протеїну (озима пшениця – 12-16, кукурудза 9 – 10%), має і більш збалансований, ніж у пшениці, амінокислотний склад, але також як і в інших злакових, дефіцитне по лізину і метіоніну. В зерні кращих сортів тритикале перетравного білку більше, ніж у пшениці на 1,5-2,0 %, а в перерахунку на кормову одиницю – близько   110 г, що відповідає зоотехнічній назві. Енергетична цінність тритикале вища, ніж ячменю, але нижча, ніж пшениці та кукурудзи. Перетравність білку зерна тритикале рівноцінна пшеничному (відповідно 90,3 і 89,3%), доступність амінокислот також істотно не відрізняється. Все вище зазначене свідчить про доцільність замінити частину традиційних кормів в раціонах зерно тритикале, що дає можливість підвищити їх ефективність. На раціоні, що містить по 50% зерна ячменю і тритикале, прирости свиней складали в дослідах по 675 г, що було вище відповідно на 22,5, 14,0, 16,0%, ніж на ячмінному, кукурудзяному і пшеничному раціонах. При заміні в комбікормах зерна пшениці, ячменю, кукурудзи на зерно тритикале середньодобові прирости свиней підвищились на 14-20 %. Економія кормів та білка при згодовуванні зерна тритикале склала 14-18% на 1 кг приросту. Слід також додати, що зерно нового злаку на відміну від зерна жита для згодовування тваринам не потребує попередньої теплової обробки [1].

Висновки. Приведені дані свідчать про те, що тритикале – продукт селекції і людини – є конкурентоспроможним з іншими озимими культурами і може у повній мірі використовуватись у переробній промисловості та кормовиробництві.

Література:

1. Білітюк А.П. Тритикале в Україні / [Білітюк А.П., Гірко В.С., Каленська С.М., Андрушків М.І.] // За ред. А.П. Білітюка. – К., 2004. – 376 с.
2. Білітюк А.П. Біологічні особливості вирощування озимого тритикале / Білітюк А.П., Каленська С.М. // Вісник аграрної науки. – 2004. - № 3. – С.20-26.
3. Кириченко В.В. Тритикале / В.В. Кириченко // Насінництво. – К., 2003. - №4. – С.2-3.
4. Ситник В.П. Науково-практичні підходи до вирощування тритикале / В.П.Ситник, А.П. Білітюк // Вісн. агр. науки., 2004. - № 12.- С.1-8.
5. Шипак Т.В. Продуктивність якість зерна нових сортів озимого тритикале / Т.В. Шипак // Інф. Бюлетень, Харків, 2002. - № 6.- С.6-15.