УДК  725: 930. 85

Кушнарьова Т.А.

ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ФАКТОРІВ НА НАРОДНУ АРХІТЕКТУРУ СЕЛА

Рівненський державний гуманітарний університет

The paper shows some study results of social and cultural influences of Communist party on progress building within 1917—1941. Interference architectural  environment and personality in totalitarian regime is opening,  when personality is  assimilating in social person without self-regulation. 

Key words: building, architecture, social and cultural influences, totalitarian regime.

У статті досліджуються вплив соціокультурних факторів на розвиток будівництва та архітектури періоду 1917-1941рр. Розкривається взаємовплив архітектурного середовища та особистості в умовах тоталітарного режиму, коли особистість асимілюється в суспільну особу без самовираження.

Ключові слова: будівництво, архітектура, соціальний і культурний впливи, тоталітарний режим.

Архітектура є найдавнішим видом мистецтва. До архітектурних споруд ставлять  вимоги: міцність, користь, краса, бо архітектура виконує не тільки практичну, але й естетичну  функцію. Архітектурна споруда  постає як гармонійне поєднання матеріалу і морально-естетичного змісту. Людина створює пам’ятки  духовної та матеріальної культури через індивідуально-естетичну діяльність.

Мета естетичної діяльності знаходиться не зовні, а в людині: завдяки їй  в особистості розвиваються якості та здібності, які мають загальне культурне значення [1].

Архітектура тісно пов’язана з історією культури. Культура -  це синтез набутих людством знань (інформації) впродовж життя через індивідуальну активність  з метою подальшого застосування у всіх сферах діяльності людства. Українська культура початку ХХ століття це час мистецьких пошуків і вподобань. Не дивлячись на те, що Україна перебувала довгі часи у складі різних державних утворень, вона зберегла свою єдність, дякуючи, передовсім, своїй самобутній культурі, своїм традиціям, етнопсихології. Будучи довгий час під системою утисків, в Україні назрівала хвиля пробудження, яка пізніше істориками була названа епохою Відродження. Особливістю цього періоду було те, що українські митці, зберігаючи самобутність української народної традиції, були у пошуках нових  форм самореалізації. В архітектурі періоду національного піднесення українські митці прагнули відшукати втрачений національний стиль, творчо переосмислюючи традиції народної дерев’яної архітектури і «козацького бароко». В цьому напрямі працював архітектор Д.Дяченко (1887-1942рр.), один із засновників українського архітектурного стилю, пізніше репресований [10,с.531]. Принцип народної архітектури використав В.Троценко (1888 - 1978).

Культурне  піднесення в Україні припинилось з 1930 року. Розпочалася чорна доба «розстріляного відродження», кульмінацією якої став голодомор 1932-1933 рр.

Разом з фізичним винищення українського народу, йшло винищення духовне, акцент робився на тих культурних явищах, які визначали  коріння нації, її духовний спадок, риси, які вказували на окремішність українського народу, його самобутність. За кілька десятиліть зникли сільські іконописці, лірники, бандуристи-скрипалі, почалися репресії проти УАПЦ масове знищення талановитих діячів української культури, науки, мистецтва. Доба колективізації та індустріалізації створила нові стандарти життя інтернаціональної людини. Власне ці стандарти мали знищити українського селянина, як найвиразнішого представника української нації і створити  інтернаціонального манкурта.

Мистецтво «соцреалізму» подає митцям єдині норми і правила, за якими ті мусять творити. Особливо жахливо доба «соцреалізму» відобразилась у архітектурі.

1920 роки у архітектурі пропагується принцип усуспільнення різних сторін побуту і культурного обслуговування населення. Радянські архітектори подають пропозиції щодо будівництва будинків-комун, у деяких з них вирішення проблем було доведено до крайнощів, навіть відділення дітей від батьків і повний перехід на громадське харчування. [5, с.10]. До таких крайнощів справа не дійшла, але у 20-их роках справді починають будувати будинки-комуни,  які після остаточної перемоги комунізму планували замінити якіснішим житлом. Можна собі тільки уявити типового українця, який потрапляє в комуналку, де кожен крок його стає явним, кожне слово почуте, кожен вчинок - обговорений. Що ж можна сказати про психологію української селянки, яка потрапляє на комунальну кухню? Або інший варіант: утопісти радянського періоду писали: «Дитячі садки, ясла, школи-інтернати беруть на себе чим дальше більше піклування про виховання молодого покоління. Та чи треба завжди готувати вдома їжу, коли в кожному кварталі є прекрасне кафе і ресторан з доступними цінами? В нових квартирах, можливо, й непотрібна буде велика кухня, про яку зараз мріють домашні господарки. Добре устатковані комунальні пральні теж збережуть багато часу домашнім господаркам» [3,с.36].

Разом зі зміною архітектури та планування  травмується психологія українця, генетична пам'ять якого вимагає іншого.

Відомо, що образ типового українця – це образ селянина зі своєю хатиною, подвір’ям, худібкою, обов’язково тином, що символізує межу, грушкою на подвір’ї або вербою. Життя українського селянина – це чітко визначений простір, адже за характером – він власник, за професією – хлібороб. Протягом багатьох століть український селянин створював своє архітектурне середовище керуючись своїм емоційним станом та етнопсихологічним кодом. Хати український селянин будував з природного матеріалу, який був у наявності на Україні: дерево, глина, камінь. Українська хата асоціювалась з теплотою, затишком, рідним місцем, місцем спілкування, місцем формування родини. Орнамент хати чи печі мав чітко виражений національний чи навіть регіональний характер, часто містив глибокий прихований зміст: міг виконувати роль оберега, вказувати на зв'язок з поганськими віруваннями тощо. Свою хатину господар будував сам, вкладаючи в неї свою позитивну енергію, мрію про майбутнє, про потомство, достаток. Будівництво супроводжувалося певними ритуалами, що вело до одухотворення наслідків праці людини.

Що ж для українського селянина могло означати переселення в комунальну квартиру? Це означало руйнування його традицій, характеру, психіки. Новий радянський народ можна було будувати з люмпенів, зеків тощо, але український селянин мав міцну генетичну пам'ять, а тому підлягав тільки знищенню.

За радянського періоду, коли з селянина намагалися зробити «будівельника комунізму» «втративши знаково-символічні форми, які одухотворяли традиційне житло, сучасна архітектура ще не виробила адекватних новим  умовам форм, які формують особливий емоційний клімат житлової зони»  [2, с. 125], тому кожна сімۥя, яка жила у квартирі, намагалася мати дачу, яка відтворювала типове селянське житло з особливим емоційним кліматом.  

Знищення українця, як представника своєї нації відбувалося не тільки порушенням традиційного укладу життя, а й через знищення духовності. Влада дотримувалась вказівок партійних вождів Леніна та Сталіна. “В соответствии и решением В.Ц.И.К. и Сов. Нар. Комисаров, не обходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовывать как саботажников, расстреливать безпощадно и повсеместно. И как можно больше. Церковь подлежит закрытию. Помещения храмов опечатывать и переделыват в склады” [9, с.144].Так приміщення костелу у м. Дубляни Жовківського району Львівської області було перероблено у типографію Львівського сільськогосподарського інституту. Вівтарну частину храму було замуровано, а саме приміщення переобладнано у двоповерхове шляхом побудови колон, на які опиралось залізобетонне перекриття.

В архітектурно-ландшафтній організації населеного пункту, особливо села, церква займає домінуюче місце. Народ вірив, що він будує храм Божий, і вкладав у нього свою душу, весь свій талант [12, с.64]. Руйнування та перетворення храмів на склади та інші приміщення означало для українського народу руйнування та плюндрування його душі, світогляду.

Отже, за часів панування в Україні антирелігійної та антихристиянської ідеології більшовизму і комунізму не лише знищено більшість храмів, а спотворено ландшафт і історичне лице краю, міст та сіл, що складались еволюційно ще від княжих і згодом ренесансних часів; виросло і виховалось кілька поколінь невіруючих переважно бездуховних радянських людей унаслідок злочинного позбавлення їх найелементарніших людських свобод [8].

1933-1941 рр. розвитку архітектури проходили в умовах насильницької колективізації, репресій, що призвело до знищення індивідуального cтилю утворило “масову культуру”. Радянська влада виховувала не самобутню особистість, а будівничих комунізму, інтернаціональних, відданих тоталітарній системі. «В условиях социалистического общества личные интересы граждан не отделимы от  общественных» [13, с.6]. Таким кроком на шляху до цього, услід за соціальною революцією, ставало повне підпорядкування естетичної сфери обслуговуванню конкретних потреб пролетаріату як гегемону, тобто мистецтво з’єднувалося з виробництвом, ставало “робленням речей”. Людина сприймалась серед колективу  і в постійному русі – мітингуючою, маршируючою в колонах на парадах. Для архітектурного авангарда, це виявилося зв’язаним, насамперед, із постулатом масового, виставленого на потік,  індустріального будівництва, що й обумовило в остаточному підсумку превалювання конструктивізму в період реконструкції і І–ї п’ятирічки. Національний стиль в архітектурі відкидався владою як ворожий. Домінуючим у архітектурі в 20—30-ті роки був стиль конструктивізму, суть якого полягала в граничному прагматизмі. Характерними рисами цього стилю були доцільність, економність, функціональність, лаконізм у засобах вираження. Націлений на органічне поєднання мистецької творчості з масовим виробництвом, конструктивізм спрощував та схематизовував мову мистецтва. Конструктивізм певною мірою нівелював своєрідність національної архітектури, що викликало протест таких відомих архітекторів як Д. Дяченко, П. Альошин, В. Троценко, які намагалися не лише зберегти, а й збагатити традиції української архітектури. На стадії затвердження проекту  музею Т.Г.Шевченка в Каневі (автори проекту В.Кричевський, П. Костирко), його автора В.Г.Кричевського, провідну постать українського мистецтва ХХ ст., було звинувачено у тому, що споруда у плані подібна до хреста, а це загрожувало великими неприємностями, і лише кмітливість одного з членів комісії, який переконав всіх у тому, що це швидше схоже на молот, врятувала автора від не передбачуваних наслідків. Музей в Каневі було відкрито 1939р., але авторам не вдалось втілити повністю задуми, що передбачались проектом [6, с.15].  Українські архітектори, продовжувачі національних традицій були піддані критиці: « Среди украинских архитекторов были и такие, которые неправильно подходили к вопросу использования архитектурного наследия.» [7, с.12] та репресовані. Унаслідок ігнорування принципу неповторюваності була втрачена національна самобутність архітектури. За даними дослідників, 90 % житлових і 80 % культурно-побутових споруд у містах і селищах зводилося саме за типовими проектами [4]. В практиці будівництва споруд шляхом типізації використовують бетон, залізобетон, каркасні конструкції, цемент, скло, шлакоблоки.  Наявність великої кількості скла, граніту, мармуру, скляних еркерів, залізобетонних колон надавали будівлям монументального вигляду, тиснули на людську психіку своєю  громіздкістю, символізували велич нового ладу та пропагований ним лозунг “людина – Бог”, перемогу людини над природою, порівняно з гармонійними спорудами минулих століть, які будувались з природного матеріалу: дерева, каменю, глини, були виразниками внутрішнього світогляду  та стану людини, її взаємозв’язку з природою Богом, суспільством.

 Висновок. З’ясувати соціокультурний вплив на будівництво  необхідно, якщо ми не хочемо знову впасти в поширену в ХХ ст. спокусу архітектурно-реформістської утопії. Комуністична партія своїми  постановами та діями зруйнувала традиційний погляд українського народу на національний стиль в архітектурі шляхом заборон, репресій, голодомору, руйнуванням церков, пропаганди нового світлого майбутнього та манкуртського виховання молоді. Соціокультурний розвиток будівництва міжвоєнного періоду відбувався в напрямку конструктивізму через планування розвитку всіх сфер життя українського народу. Основна функція архітектури міжвоєнного періоду: вплив на свідомість українця, який повинен був із власника перетворитись на радянську людину. Планування громадського житла велося таким чином, щоб людина була позбавлена приватного житла, особистих інтересів, стала  біомасою, яку направляє в потрібне русло партія. Громадські будівлі своїм монументалізмом повинні були підкреслювати велич і могутність  існуючої влади та водночас підкреслити  немічність і безпорадність особистості.

Література

1.  Архитектура Украинской ССР.- Киев: Изд-во Академии Архитектуры Украинской ССР,1951.- Т.2.-131с.
2.  Архитектура и эмоциональный мир человека/ [Г.Б. Забельштанский, Г.Б. Минервин, А.Г.Раппапорт, Г.Ю. Сомов]; под ред.Н.В.Баранова.- М.:Стройиздат,1985.- 208 с. ил.- (В надзаг.: ЦНИМИ теории и  истории архитектуры).
3.  Асєєв Ю.С. Архітектура./ Асєєв Ю.С., Ігнаткін І.А.  - К.: Державне вид-во образотворчого мистецтва і  музичної літератури УРСР,1961.-38с.
4.  Бойко О. Д. Історія України: посібник./ Бойко О. Д.  - Київ: Видавничий центр «Академія» [Електронний ресурс].- режим доступу:2002http://209.85.135.132/search?q=cache:36LfBx5AHWkJ:ebk.net.ua/Book/history/boyko_iu/ ua.
5.  Всеобщая история архитектуры в 12т./ [Н.В. Баранов, Н. П. Былинкин, А. В. Иконников,  Л.И. Кирилова, Г.М.Орлов, И.Е.Рожин, Б.Р. Рубаненко,  Ю. Ю.  Савицка , Ю.С.Яралов]; под ред.Н.В.Баранова. - Т.12., Кн.1. : Архитектура СССР.- М.: Изд-во литературыв по строительству.,1975.- 755с.
6.  Дорофієнко І. Шляхи до Тараса.//  Наша віра./ Дорофієнко І. – 2009.-№7.-С.15.
7.  Зодчество Украины. Сборник. – Киев: Изд-во Академии Архитектуры Украинской ССР,1954.-398с.
8.  Іванов С. Г. Тоталітарна культуротворчість: філософсько-естетичний аналіз (на прикладі архітектури): автореф. дис.на здобуття ступеня канд. філос. наук: 09.00.08 / Сергій Геннадійович Іванов; Ін-т філос. ім. Г.С.Сковороди НАН України. — К., 2001. — 15 с. — укp.
9.  Каныгин Ю. Начало и конец времен: Новый взгляд на историю./ Каныгин Ю.  - К.А.С.К., 2005.- 464с.
10.  Карась А.В. Українська культура у ХХ ст.(перша половина) у книзі: Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навчальний посібник. Вид. 2 - ге, перероб. І доп./ За ред. проф. А. Яртися та проф. В.Мельника.- Львів: Світ, 2005.- 568с.
11.  Литвин І. Церковна архітектура Наддніпрянщини: традиції, синодальний вплив і сучасне храмове будівництво./ М-ли  конференції  "Помісна церковна традиція України як частина східної християнської цивілізації"  [Електронний ресурс] .- режим доступу: http://www.church.poltava.ua/architect.html
12.  Розпланування та забудова сільських населених пунктів і фермерських господарств: Навчальний посібник./ [Лоїк Г.К. Тарасюк І.Г., Степанюк А..В., Смолярчук М.В.] -К.: Арістей, 2009.- 344с.
13.  Прокопченко И. П. Справочник члена жилищно-строительного  кооператива./ Прокопченко И. П. – М.: Строииздат, 1974.-158 с.